Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А. М.,

суддів: Сахна Р. І., Пузиревського Є. Б.,

за участю

прокурора Голюги В. В.,

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2013 року Сумської області та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 05 листопада 2013 року.

Зазначеним вироком, залишеним апеляційним судом без зміни,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

такого, що не має судимості,

засуджено: за ч. 2 ст. 364-1 КК - до покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 200 000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на строк

3 роки; за ч. 2 ст. 366 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 368-3 КК - до покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 85 000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на строк 2 роки;

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 368-3 КК у зв'язку із закінченням строків давності.

Постановлено стягнути із засудженого в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії Відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Сумах 1 500 000 грн.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, обіймаючи посаду начальника кредитного відділу філії Відділення "Промінвестбанку" в м. Охтирці Сумської області, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, умисно зловживаючи своїми службовими повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди для себе, діючи всупереч інтересам юридичної особи приватного права - вищевказаного Відділення, протягом травня - червня 2005 року вніс завідомо неправдиві відомості до актів перевірок наявності, стану та вартості заставного майна ПП "Фінансовий лоцман" від 03 червня 2005 року, ПП "Альбіон" від 13 червня 2005 року та ПП "Лізинг-96" від 20 травня

2005 року, сприяв незаконному отриманню кредитів ПП "Фінансовий лоцман" (за договором від 03 червня 2005 року № 74/221), ПП "Альбіон" (за договором від 13 червня 2005 року № 82/241) та ПП "Лізинг-96" (за договором від 20 травня 2005 року № 58/175) у розмірі по

500 000 грн кожному, внаслідок чого було неправомірно видано кредити на загальну суму 1,5 млн грн, чим заподіяно збитків інтересам Відділенню "Промінвестбанк" в м. Охтирці Сумської області у вигляді неповернутих кредитів на вказану суму (що у 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), що спричинило настання тяжких наслідків охоронюваним законом інтересам юридичної особи.

Крім того, 04 травня та 29 червня 2005 року ОСОБА_1 у приміщенні свого службового кабінету (за адресою: вул. Ярославського, 2 в м. Охтирці) за сприяння в незаконному отриманні вказаних вище кредитів одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду - 100 000 грн.

За вироком суду з обвинувачення ОСОБА_1 було виключено епізод щодо службового підроблення ним акта перевірки наявності заставного майна ПБП "Автотехпостач" та щодо зловживання

ОСОБА_1 своїми повноваженнями при видачі кредиту ПБП "Автотехпостач" на суму 500 000 грн у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи вказаного акта чи його копії.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості й особі засудженого внаслідок суворості, просить постановлені у справі судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги,

ОСОБА_1 не погоджується із кваліфікацією його дій за статтями 364-1 та 368-3 КК, оскільки на час вчинення інкримінованих йому дій він не був суб'єктом указаних злочинів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього змінити в порядку ст. 395 КПК 1960 року, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 цього Кодексу. Згідно із зазначеною нормою кримінально-процесуального закону підставами для зміни або скасування судових рішень у касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.

Як видно зі змісту касаційної скарги засудженого, він фактично посилається на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК 1960 року, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Твердження засудженого про недоведеність його винуватості у вчиненні вищезазначених злочинів є безпідставним, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ґрунтуються відповідно до вимог ст. 323 КПК 1960 року на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ст. 366, ч. 3 ст. 368-3 КК, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11; даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз та іншими доказами, що містять у матеріалах кримінальної справи, які не викликають у колегії суддів сумніву у своїй належності, допустимості та достатності.

Аналіз доказів, на які послався суд, свідчить про правильність висновків суду та повну доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Разом із тим, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 366 КК, а саме за вчинення ним службового підроблення, що спричинило настання тяжких наслідків.

Проте кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 366 КК є неправильною.

У ч. 2 ст. 366 КК сформульовано матеріальний склад злочину, при вчиненні якого службове підроблення заподіює тяжких наслідків.

Для інкримінування особі спричинення (заподіяння) її діями певних наслідків є необхідною наявність прямого, безпосереднього, а не опосередкованого, причинного зв'язку між її діями та певними наслідками.

Отже, для того, щоб поставили у вину особі, яка вчинила службове підроблення, спричинення її діями тяжких наслідків, визначення яких дається у п. 4 примітки до ст. 364 КК, необхідно, щоб такі наслідки були у прямому причинному зв'язку саме з діями, зазначеними вдиспозиції ч. 1 ст. 366 КК.

Як установлено судом, ОСОБА_1 вніс завідомо неправдиві відомості до актів перевірок наявності, стану та вартості заставного майна ПП "Фінансовий лоцман" від 03 червня 2005 року, ПП "Лізинг-96" від 20 травня 2005 року, ПП "Альбіон" від 13 червня 2005 року, що заподіяло істотної шкоди інтересам "Промінвестбанку" у вигляді несплачених кредитів на загальну суму 1 500 000 грн.

Однак підроблення ОСОБА_1 документів не перебуває у прямому (безпосередньому) причинному зв'язку з тяжкими наслідками, що настали, оскільки шкоду кредитору було завдано внаслідок вчинення

ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК.

У зв'язку з цим кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 366 КК за ознакою "спричинення тяжких наслідків" є неправильною. За відсутності вказаної кваліфікуючої ознаки дії винного має бути перекваліфіковано на ч. 1 ст. 366 КК.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за ч. 1 ст. 366 КК ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на відповідний строк.

Згідно з п. 5 ст. 74 КК, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

За ст. 12 КК злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК відноситься до категорії невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За таких обставин відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК колегія суддів вважає, що в порядку ст. 395 КПК 1960 року ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК у зв'язку із закінченням строків давності.

Крім того, ч. 2 ст. 4 КК встановлено, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення злочину.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Санкція ч. 2 ст. 364-1 КК (в редакції Закону України від 07 квітня 2011 року № 3207-VI (3207-17) ) передбачає покарання у виді штрафу в розмірі від 400 до 900 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а санкція ч. 2 ст. 364-1 КК (в редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI (4025-17) ) в розмірі від 10 000 до 20 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано, а покарання призначено за ч. 2 ст. 364-1 КК (в редакції Закону № 4025-VI (4025-17) ).

На думку колегії суддів, з урахуванням вимог ст. 5 КК дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 364-1 КК (в редакції Закону № 3207-VI (3207-17) ), оскільки він вчинив злочини протягом травня - червня

2005 року, тобто до набрання цим Законом чинності, і кримінально-правові наслідки від застосування Закону № 3207-VI (3207-17) для ОСОБА_1 є більш сприятливі порівняно із Законом № 4025-VI (4025-17) .

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за ч. 2 ст. 364-1 КК в редакції Закону № 3207-VI (3207-17) ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді штрафу з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на відповідний строк.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК 2012 (4651-17) року, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У порядку, передбаченому ст. 395 КПК 1960 року, вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 05 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1 змінити: перекваліфікувати дії останнього з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК і призначити покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на строк

3 роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнити від покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, у зв'язку із закінченням строків давності.

Кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364-1 КК в редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI (3207-17) і призначити йому за цим Законом покарання у виді штрафу в розмірі 15 300 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у банківських та кредитних установах, на строк 3 роки.