Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Франтовської Т.І.,

суддів: Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Парусова А.М.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2013 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено:

за ч. 3 ст. 190 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки із покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання, роботи.

Стягнуто із засудженого на користь потерпілого ОСОБА_3 126 609,12 грн. та 15 000 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано.

Виключено з мотивувальної частини вироку визнання обставинами, що пом'якшують покарання - притягнення до кримінальної відповідальності вперше та щире каяття.

За ч. 3 ст. 190 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки.

В решті вирок суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він в липні 2008 року після досягнення домовленостей із ОСОБА_3 придбати для нього в Іспанії автомобіль марки "Мерседес Бенс", шляхом зловживання довірою отримав від останнього 12 000 євро. У серпні 2008 року ОСОБА_1 за кошти потерпілого придбав у Іспанії два автомобілі "Пежо Партнер" за 5 390 та 4 990 євро. Повернувшись до України ОСОБА_1 один із автомобілів разом із документами передав ОСОБА_5, а інший автомобіль, оформив на себе та згодом, передав ОСОБА_6 в рахунок власної заборгованості.

Своїми діями засуджений завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 94 320 грн. (12 000 євро).

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та направити справу на нове розслідування. Стверджує, обвинувачення ґрунтується на припущеннях, в його діях відсутній склад злочину, оскільки він не мав наміру привласнити та обернути на власну користь кошти, які отримав від потерпілого. Приймаючи рішення суд не врахував всіх обставин, які пом'якшують покарання.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого та захисника, які підтримали скаргу, прокурора, котрий вважав, що касаційна скарга засудженого задоволенню, а вирок апеляційного суду скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство) вчинене у великих розмірах підтверджено достатніми доказами, відповідно до вимог КПК України 1960 (1001-05) року.

Твердження у касаційній скарзі про відсутність в діях засудженого складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України не відповідає матеріалам кримінальної справи.

Зокрема, засуджений у судовому засіданні не заперечував той факт, що отримав від ОСОБА_3 кошти у сумі 12 000 євро для придбання йому автомобіля за кордоном. Але зобов'язання про поставку автомобіля не виконав. Кошти витратив на придбання двох автомобілів іншим особам.

Ті саме обставини підтвердив потерпілий ОСОБА_3, який показав, що після отримання від нього коштів, ОСОБА_1 не придбав йому замовлений автомобіль. Засуджений не повідомив йому, що витрачаючи його кошти, купляє автомобілі іншим особам.

Згодом, він телефонував до засудженого, щоб той віддав йому хоча б один із куплених автомобілів, але той відмовився це зробити, а гроші протягом трьох років не повернув.

Судом встановлено, що дозволу від ОСОБА_3 на отримання в борг чи витрату коштів для придбання автомобілів іншим особам ОСОБА_1 не отримував, що підтверджено узгодженими показаннями потерпілого та засудженого.

Крім того, згідно повідомлень УДАІ УМВС України у Вінницькій області № 9/12704 від 04.01.2012 року та УДАІ ГУМВС України у Львівській області № 886 від 11.07.2012 року з часу виникнення боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед потерпілим, на засудженого реєструвалися інші транспортні засоби ( т. 1 а.с. 43, 44-49, т. 2 а.с. 132,134).

Разом із тим, протягом трьох років, маючи реальну можливість розрахуватися із потерпілим, ОСОБА_1 під різними приводами цього не зробив, уникав зустрічей та не відповідав на телефонні дзвінки ОСОБА_3

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії засудженого свідчать про його намір привласнити кошти потерпілого, а зобов'язання не виконувати.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Давши належну оцінку доказам суд обґрунтовано кваліфікував злочинні дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України.

Доводи касаційної скарги засудженого про суворість призначеного покарання та неправильне застосування норм кримінального закону є необґрунтованими.

Призначаючи покарання винному колегія суддів апеляційного суду відповідно до ст. 12 КК України врахувала характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення, особу засудженого, котрий завдану матеріальну шкоду не відшкодував, у вчинені злочину не розкаявся.

Обставин, що пом'якшують покарання судом не встановлено.

У зв'язку із цим колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком.

ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі відповідно до мінімальної межі санкції ч. 3 ст. 190 КК України.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів, оскільки покарання призначено відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, є справедливим та достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів.

Як убачається зі змісту вироку суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, дав на неї відповіді і своє рішення належним чином вмотивував.

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року відповідає вимогам ст. ст. 378, 379 КПК України 1960 року.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи скарги засудженого безпідставними, а касаційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу Х1 "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.