Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів: Крижановського В.Я., Дембовського С.Г.,

за участю прокурора Голюги В.В.,

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянула у судовому засіданні 11 вересня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Вінницької області та засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 9 січня 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

неодноразово судимого, останній раз вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 грудня 2006 року за ст.ст. 185 ч. 3, 357 ч. 3, 363 ч. 1 КК України та на підставі ст. 70 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого умовно-достроково 18 вересня 2007 року на невідбутий строк 10 місяців 18 днів,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років;-

за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за скоєні ним злочини за таких обставин.

26 березня 2009 року, приблизно о 10-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_1, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом пошкодження серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_2, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 5 763,05 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

23 квітня 2009 року, приблизно о 10-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_2, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом пошкодження серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_3, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 3 400 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

26 квітня 2009 року, приблизно о 9-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_3, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом пошкодження серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_4, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 3 700 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

4 травня 2009 року, приблизно о 9-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_4, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом пошкодження серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_5, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 16 135 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

15 травня 2009 року, приблизно о 9-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_5, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом пошкодження серцевини замка вхідних дверей проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_6, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 14 338,01 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

26 травня 2009 року, приблизно о 18-ій год., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_6, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом віджиму пластикового вікна проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_7, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 1 598,50 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

27 травня 2009 року, приблизно о 19-ій год. 30 хв., ОСОБА_1, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, прийшов до квартири АДРЕСА_7, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, шляхом віджиму пластикового вікна проник у квартиру, звідки викрав майно, що належить ОСОБА_8, спричинивши матеріального збитку на загальну суму 670 грн. З місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім цього, 27 червня 2012 року, приблизно о 10-ій год., ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з квартири, прийшов до квартири ОСОБА_9 АДРЕСА_8, де пересвідчившись у відсутності сторонніх осіб, пошкодив нижню серцевину замка вхідних дверей та почав пошкоджувати другу серцевину замка цих дверей, але не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, так як не зміг повністю пошкодити замок і проникнути всередину квартири та почувшись як хтось йде, покинув місце скоєння злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 9 січня 2014 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду щодо нього - без зміни.

У касаційних скаргах:-

прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 із направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, мотивуючи істотним порушенням судами вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суд у вироку не вказав за якими епізодами кваліфікує дії засудженого ОСОБА_1 як закінчений злочин і як незакінчений замах на вчинення злочину. Вказав на недотримання судом вимог ст. 377 КПК України 1960 року та за наявності вказаних порушень суд апеляційної інстанції зобов'язаний був їх виправити в порядку ст. 365 КПК України 1960 року. Крім того, зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого та особі засудженого внаслідок м'якості, вважає, що суд безпідставно при визначенні остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України застосував принцип поглинення покарань, замість принципу їх складання;

- засуджений ОСОБА_1 просить про скасування судових рішень, постановлених щодо нього, при обґрунтуванні свого прохання заперечив встановлені судами фактичні обставини справи, послався на неповноту досудового та судового слідства, заперечив свою винність у скоєнні трьох епізодів: від 26 квітня 2009 року, оскільки в цей час перебував у районному відділенні міліції, та два епізоди щодо викрадення майна у потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, так як не проникав у квартири для вчинення крадіжок шляхом віджиму пластикових вікон, а лише шляхом пошкодження замку вхідних дверей. Вказав на порушення норм кримінально-процесуального закону, оскільки судом у вироку не було вирішено питання щодо зняття арешту на його майно, накладеного за постановою слідчого під час досудового слідства. Послався на порушення права на захист, так як йому було відмовлено у наданні послуг захисника під час розгляду подання слідчого щодо обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначає про безпідставність цивільних позовів, що нічим не підтверджені. При цьому також одночасно просить в разі залишення судових рішень щодо нього без зміни - пом'якшити покарання, врахувавши щире каяття у скоєному, те, що він позитивно характеризується та відсутність обставин, які б обтяжували його покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який просив його касаційну скаргу задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України 1960 року.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається із змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового і судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

За встановлених фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України судами кваліфіковані правильно.

Посилання у скарзі прокурора щодо відсутності розмежування епізодів злочинної діяльності ОСОБА_1 у мотивувальній частині вироку суду при кваліфікації дій останнього як закінчений злочин і як незакінчений замах є немотивованими, оскільки єдиний епізод від 27 червня 2012 року, що кваліфікований судом як незакінчений замах, викладений у мотивувальній частині вироку відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Підстав вважати наявність суперечностей у вироку колегія суддів не вбачає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого, викладені ним в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення, зокрема й доводи щодо непричетності до вчинення окремих епізодів злочинної діяльності, інкримінованих йому.

Судом перевірялись твердження засудженого про порушення права на захист при обранні міри запобіжного заходу, що не знайшли свого підтвердження.

Покарання призначене засудженому ОСОБА_1 відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

При призначенні покарання судом повною мірою враховано тяжкість скоєних злочинів, дані про особу засудженого, який раніш судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, за місцем проживання характеризується позитивно, його ставлення до скоєного, те, що не перебуває на обліках у психоневрологічній лікарні та наркологічному диспансері, обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання, не встановлено. Врахована й думка потерпілих, які щодо питання призначення покарання покладались на розсуд суду або просили суворо не карати.

Колегія суддів не вбачає, за доводами касаційної скарги прокурора, неправильного застосування кримінального закону при призначенні засудженому покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України із застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, замість принципу часткового складання покарань.

Отже, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_1 покарання таким, що не відповідає тяжкості скоєного та його особі як внаслідок суворості, так і внаслідок м'якості, колегія суддів не вбачає.

Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилаються у своїх скаргах прокурор та засуджений, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 9 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги заступника прокурора Вінницької області та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.