Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Вільгушинського М.Й.

суддів: Дембовського С.Г., Слинька С.С.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року щодо ОСОБА_2,

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Залишено без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_1

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно копій судових рішень, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він, за обставин, детально викладених у вироку, 11 квітня 2013 року о 09 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем "Nissan X-Trail", реєстраційний номер НОМЕР_1, у м. Києві, на перехресті по пров. Жуковського, порушивши пп. "б" п. 2.3, п. 10 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не надав дорогу пішоходу ОСОБА_1, що переходила проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу. Внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху потерпілій ОСОБА_1 було спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, не оспорюючи правильності кваліфікації дій і доведеності винуватості ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення щодо останнього і призначити новий розгляд в суді першої інстанції з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що з огляду на те, що ОСОБА_2 не відшкодував заподіяної їй шкоди, призначене йому покарання є занадто м'яким. Посилається на порушення судом її прав, визначених ст. 56 КПК України та не погоджується з залишенням без розгляду її цивільного позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до них копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Із наданої копії судового рішення убачається, що судом, згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України достатньою мірою враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував. Пом'якшуючою покарання обставиною визнано щире каяття ОСОБА_2 та активне сприяння розкриттю злочину.

Таким чином, урахувавши тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, пом'якшуючі покарання обставини та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

Зі змісту доданих судових рішень убачається, що твердження ОСОБА_1 щодо порушення судом вимог ст. 56 КПК України та передчасність, на її думку, залишення її цивільного позову без розгляду, а також м'якість призначеного ОСОБА_2 покарання, аналогічні доводам її апеляційної скарги. Ці доводи засудженої належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та визнані такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та є безпідставними.

Зокрема, апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив про те, що в ході судового розгляду, після допиту обвинуваченого і потерпілої, суд відклав розгляд провадження для виклику представника цивільного відповідача в судове засідання на іншу дату, про що було відібрано від потерпілої ОСОБА_1 та її представника відповідні розписки. В наступне судове засідання останні не з'явились. Причин неявки суду не повідомили. Клопотань про його перенесення не надсилали. Тому, підстав вважати, що судом було порушено права потерпілої, передбачені ст. 56 КПК України немає.

Що стосується доводів потерпілої про безпідставність залишення її цивільного позову без розгляду, то суд апеляційної інстанції також обґрунтовано зазначив про те, що приймаючи рішення про залишення його без розгляду, суд першої інстанції діяв у відповідності до вимог ст. 326 КПК України. Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції правильним та погоджується з тим, що залишення судом першої інстанції без розгляду цивільного позову не позбавляє можливості потерпілої чи її представника звернутися з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства.

У суду касаційної інстанції немає підстав не довіряти зазначеним висновкам суду апеляційної інстанції, які належним чином обґрунтовані. У касаційній скарзі ОСОБА_1 не наведено посилань, які б ставили під сумнів ці висновки суду.

Також апеляційний суд не погодився з апеляційною скаргою представника потерпілої про м'якість призначеного покарання та обґрунтовано залишив без зміни покарання, призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції. ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що переконливих доводів про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 з мотивів, наведених у касаційній скарзі потерпілої немає.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.