Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Вільгушинського М. Й., Чуйко О. Г., за участю прокурора Саленка І. В.

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 04 вересня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2012 року щодо нього.

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимостей не мав, засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 04 серпня 2010 року у період часу з 23.00 по 00.57 год. на території футбольного поля на вул. Урицького, 79 у м. Маріуполі на ґрунті особистих неприязних стосунків умисно наніс ОСОБА_6 не менше 21 ударів руками та ногами по тулубу, голові та кінцівках, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень, від яких той помер.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2012 року цей вирок районного залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати наведені судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотними порушеннями процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити на таких підставах.

За змістом касаційної скарги засуджений, крім іншого, порушує питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю й неповнотою досудового та судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року не підлягають перегляду в касаційному порядку, а отже, при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Як убачається з матеріалів справи, доводи щодо невинуватості

ОСОБА_5 засуджений та його захисник висловлювали під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_5, із якими погодилась і колегія суддів суду касаційної інстанції, суд першої інстанції належним чином умотивував у постановленому судовому рішенні. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.

Жодних даних, що ставили б під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі показань потерпілого та свідків, даних, наявних у висновках експертиз та у протоколах інших слідчих дій у справі, під час перевірки матеріалів справи не встановлено. Ці докази узгоджуються між собою, а підстав вважати їх недостовірними матеріали справи не містять.

Доводи засудженого про те, що районний суд необґрунтовано взяв до уваги показання свідка ОСОБА_7 та ОСОБА_8, є неспроможними.

Як видно з матеріалів провадження, свідок ОСОБА_7, хоча спочатку в судовому засіданні й змінив свої свідчення, пояснюючи це тим, що в ході досудового слідства на нього чинили тиск працівники міліції, однак у подальшому підтвердив свої показання, дані ним у ході досудового слідства.

За заявою цього свідка про дачу ним неправдивих показань у результаті здійснення на нього тиску працівниками міліції було проведено відповідну перевірку, за результатами якої помічник прокурора Жовтневого району м. Маріуполя 02 липня 2011 року виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за статтями 364, 365, 371, 372, 373 КК України щодо працівників міліції за відсутності в їх діях складів указаних злочинів. Крім того, в подальшому ОСОБА_7 сам спростував таку інформацію, зазначивши, що в ході досудового слідства він давав правдиві показання, а причину їх зміни пояснив тим, що про це його просив ОСОБА_5

Що стосується показань свідка ОСОБА_8, то вони були логічними та послідовними протягом досудового й судового слідства, і узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9, а також не заперечуються самим засудженим, що свідчить про їх правдивість.

Наведені обставини належним чином проаналізував суд першої інстанції, на підставі чого дійшов обгрунтованого висновку про допустимість показань цих свідків як доказів винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому йому протиправному діянні.

Також поза увагою суду не залишилися показання свідка ОСОБА_11, однак у результаті їх аналізу в сукупності з показаннями інших свідків, у тому числі свідка ОСОБА_7, який був безпосереднім очевидцем конфлікту і подальшої бійки між засудженим та потерпілим, а також з огляду на результати проведеної під час судового розгляду справи перевірки з метою підтвердження фактів, указаних ОСОБА_11, суд обґрунтовано поставився до них критично та не взяв їх до уваги.

Також неспроможними є твердження засудженого про те, що висновки судово-цитологічної та судово-імунологічної експертиз є недопустимими доказами у справі, оскільки на їх дослідження були представленні об'єкти відібрання, яких проводилось з порушенням процесуального закону.

Як видно з матеріалів справи, відібрання у ОСОБА_5 зразків крові, зразків нігтьових пластинок та змивів кистей рук, дійсно проводилося без участі понятих, яких у проведенні цієї слідчої дії не передбачено

ст. 199 КПК України 1960 року, яка визначає порядок одержання зразків для експертного дослідження, чим спростовуються доводи засудженого про недопустимість висновків експертиз, проведених за результатами дослідження вказаного біологічного матеріалу, в якості доказів у справі про його обвинувачення.

Крім того, всі доводи сторони захисту щодо об'єктивних сумнівів у винуватості ОСОБА_5 в інкримінованому йому протиправному діянні, допустимості чи достовірності доказів, зібраних у ході досудового чи судового слідства, належним чином було перевірено судом першої інстанції, шляхом надання відповідних доручень чи проведення експертиз. Результати таких перевірок суд навів у вироку, проаналізувавши їх у сукупності з іншими доказами у справі, у тому числі наданими як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

У результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що оскаржуваний вирок районного суду було постановлено на підставі допустимих та належних доказів, у ході цієї перевірки колегія суддів не було встановлено порушень положень ст. 62 Конституції України, про що безпідставно стверджує засуджений у своїй касаційній скарзі.

Щодо доводів засудженого про невідповідність мотивувальної частини вироку ст. 334 КПК України 1960 року, оскільки у вироку не вказано мотив інкримінованих йому протиправних дій, і на спричинення тілесних ушкоджень якої тяжкості вони були спрямовані, спростовуються змістом оскаржуваного вироку, з якого видно, що тілесні ушкодження

ОСОБА_5 завдав потерпілому з прямим умислом на підставі особистих неприязних відносин, які виникли в ході сварки з останнім.

Доводи про незаконність вироку через відсутність у ньому вказівки щодо умислу на заподіяння тілесних ушкоджень певної тяжкості, також є неспроможними, оскільки інкриміноване ОСОБА_5 кримінально-каране діяння - завдання умисних тяжких тілесних ушкоджень відноситься до злочинів із матеріальним складом, тобто винній особі інкримінуються наслідки, що фактично настали від її протиправних дій.

Також безпідставними є доводи засудженого про наявність в його діях ознак необхідної оборони, оскільки потерпілий, зі слів батька та брата останнього, був психічно хворою людиною та міг агресивно себе вести щодо оточуючих.

Як було встановлено в ході судового слідства з показань свідка ОСОБА_7, які суд визнав достовірними, засуджений завдав потерпілому тілесних ушкоджень у ході обопільної бійки, при цьому продовжував бити потерпілого ногами і після того, як той упав на землю і по суті не міг чинити активного опору, що виключає в діях засудженого наявність ознак необхідної оборони від протиправних дій ОСОБА_6

Розбіжності між відомостями про дату проголошення вироку, наявними у протоколі судового засідання, та числом, від якого безпосередньо датовано вирок, не тягнуть за собою його скасування, оскільки сам засуджений не заперечує факту його проголошення 06 липня 2012 року і не вказує на зміну його змісту. Ці розбіжності може бути усунено шляхом внесення письмових зауважень з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу судового засідання.

Що стосується ухвали апеляційного суду, то вона відповідає вимогам ст. 377 КПК України й містить підстави, на яких апеляцію захисника засудженого ОСОБА_5 було залишено без задоволення.

Призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією інкримінованої йому статті, відповідає положенням ст. 65 КПК України щодо мети покарання, оскільки такий його вид та розмір сприятиме виправленню засудженого й попередженню вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від

21 вересня 202 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.