Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дембовського С. Г., суддів Вільгушинського М. Й. і Слинька С. С., за участю прокурора при секретарі Опанасюка О. В., Петрика В. В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 4 вересня 2014 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6,

Зазначеним вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, таку, що не має судимості,

виправдано за ч. 5 ст. 191 КК України за недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що вона, будучи матеріально-відповідальною особою, працюючи касиром відділення № 152 ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по проспекту Миру, 17-Г в м. Миколаєві 7 липня 2012 року близько 17 години 40 хвилин скоїла розтрату ввірених їй грошових коштів у сумі 392 607 грн., спричинивши ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" шкоду в особливо великих розмірах.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону з направленням справи на новий судовий, посилаючись при цьому на безпідставність виправдання зазначеної особи. Також зазначає, що суд, приймаючи рішення щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, дав оцінку обставинам, які ніким з учасників судового провадження не оскаржувалися. Крім того, вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо виправдання ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України є передчасним і не ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як зазначено у ст. 374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 191 КК України, у зв'язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, суд не дотримався цих вимог закону.

Аргументуючи висновок про виправдання обвинуваченої, суд послався на те, що умислу на розтрату чи на заволодіння грошима банку ОСОБА_6 не мала, а подія сталася лише в результаті її помилки.

Разом із тим, у порушення вказаних вимог закону, суд не звернув увагу та належно не проаналізував у вироку інші докази, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину й не навів мотивів із яких він відкидає їх.

Так судом не було прийнято до уваги договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 18.10.2011 року, укладеним між обвинуваченої та ПАТ "ВіЕйБі Банк", відповідно до якого ОСОБА_6 несе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості ввірених їй ПАТ "ВіЕйБі Банк" матеріальних цінностей, а також посадову інструкцію касира відділення № 152 ПАТ "ВіЕйБі Банк".

Крім того, суд безпідставно не врахував акт ревізії цінностей від 07.07.2012 року та висновок експерта № 2/62 від 28.01.2013 року й показання свідка ОСОБА_7

Разом із тим, суд не звернув увагу на те, що за змістом ст. 191 КК України під розтратою слід розуміти незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Усім цим доказам суд мав дати належну оцінку в сукупності, що зроблено ним не було.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, скасовуючи обвинувальний вирок місцевого суду від 3 липня 2013 року щодо ОСОБА_6, не спростував висновки щодо доведеності винуватості останньої у вчиненні інкримінованого злочину.

Тому, за наведених обставин, висновок суду про виправдання ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення, є передчасним, зроблено без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок, а також ухвала апеляційного суду, якою залишено без зміни вироку суду першої інстанції, підлягають скасуванню в повному обсязі, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

При новому розгляді кримінального провадження суду необхідно ретельно дослідити всі докази надані органом досудового розслідування, дати належну правову оцінку діянням ОСОБА_6, перевірити доводи прокурора, які були викладенні у касаційній скарзі, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись 434-436 КПК України (4651-17) ,

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.