Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Міщенка С.М., суддів: Солодкова А.А., Шибко Л.В., з участю прокурора Голюги В.В., розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 19 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2013 року,

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 19 березня 2013 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено: за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років; за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2

призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

Вирішено питання про цивільні позови, судові витрати та речові докази у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів за наступних обставин.

05 грудня 2011 року приблизно о 02 годині ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ-2107", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Ковтуна в с. Зідьки Зміївського району Харківської області, не маючи права керування транспортними засобами, всупереч вимогам п.п. 1.5, 2.1 "а", 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , при зміні напрямку руху не переконався в безпеці такого маневру, не врахував дорожню обстановку й не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини, де допустив його перекидання. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля ОСОБА_3 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження.

В жовтні 2005 року в м. Змієві Харківської області, ОСОБА_2, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, виявив ніж, виготовлений саморобним способом з наслідуванням мисливським ножам, що є холодною зброєю, котрий незаконно носив без передбаченого законом дозволу.

Також, 27 травня 2012 року приблизно о 00.30 год ОСОБА_2, знаходячись в лісопосадці неподалік перехрестя вул. Бирчанської та пров. Соснового в м. Змієві Харківської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час конфлікту з ОСОБА_4, з якою перебував у близьких стосунках, на ґрунті особистої неприязні, умисно з метою позбавлення життя завдав ряд ударів ножем в шию і в грудну клітину потерпілій, спричинивши останній тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Того ж дня близько 01 год ОСОБА_2 таємно викрав з куртки ОСОБА_4 мобільний телефон SAMSUNG GT-C3322, в якому знаходились 2 сім-карти, завдавши потерпілому ОСОБА_4 матеріальної шкоди на суму 390 грн.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту й однобічність судового слідства, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд. При цьому вважає, що призначене покарання є надто суворим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого. Крім того, як на істотні порушення кримінально-процесуального закону посилається на непроведення судово-психіатричної експертизи засудженого. Також, звертає увагу, що засуджений вчинив вбивство в стані сильного душевного хвилювання внаслідок тяжкої образи з боку потерпілої, а тому дії засудженого підлягали кваліфікації за ст. 116 КК України. Вказує на недоведеність вини засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. Зазначає, що ОСОБА_2 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному, наркологічному і психіатричному обліках не перебуває, активно сприяв розкриттю злочинів, щиро розкаявся.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 367- 369 КПК України 1960 року доводи щодо однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки апеляційного суду, який згідно зі ст. 366 цього Кодексу має право на скасування вироку суду з зазначених підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_2 злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 263, ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, а також вчинення вбивства засудженим в стані сильного душевного хвилювання внаслідок тяжкої образи з боку потерпілої, внаслідок чого дії засудженого підлягали кваліфікації за ст. 116 КК України, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи апеляцію захисника на вирок місцевого суду без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляцію необґрунтованою.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК України, за наведених у вироку обставин підтверджено показаннями потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6, які пояснили, що їх неповнолітня донька ОСОБА_4 зникла у ніч 27 травня 2012 року, а вранці працівники міліції повідомили їм про вчинене вбивство, зокрема, при огляді особистих речей ОСОБА_4, вони не виявили мобільного телефону SAMSUNG GT-C3322; свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які з подробицями розповіли про неодноразові сварки на ґрунті ревнощів між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; свідка ОСОБА_8 про вживання засудженим у вечорі 26 травня 2012 року слабоалкогольних напоїв; даними про виявлені у ОСОБА_2 при освідуванні 27 травня 2012 року запаху алкоголю; в ході відтворень обстановки і обставин події, про те, що саме ОСОБА_2 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 та викрав її мобільний телефон; висновками судово-наркологічної експертизи про встановлення діагнозу ОСОБА_2 - психічні розлади внаслідок вживання алкоголю; висновками судово-медичної та додаткової судово-медичної експертиз про наявність, локалізацію та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 та прямий причинно-наслідковий зв'язок з настанням смерті (т. 1 а. с. 84-86, 200-202, 215-216, 222-223, 225-226, 231-232, 234, 245, 56, 66-82, 125-128, т. 2 а. с. 333, 116-126).

У вироку суд проаналізував і дав належну оцінку всім розглянутим в судовому засіданні доказам у їх сукупності та не встановив тяжкої образи з боку потерпілої, яка за своїм характером створювала б у засудженого стан сильного душевного хвилювання, а тому дії ОСОБА_2 правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК України.

У зв'язку з чим, доводи захисника про те, що дії засудженого невірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України, є безпідставними.

Також, судом правильно кваліфіковані дії ОСОБА_2, які виразились у таємному викраденні чужого майна - за ч. 1 ст. 185 КК України.

Твердження захисника про порушення права на захист засудженого щодо безпідставної відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи спростовуються матеріалами справи.

Згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи у ОСОБА_2 ознак психозу, слабоумства, інших психічних розладів не встановлено. Засуджений під час вчинення злочину міг усвідомлювати свої дії і керувати ними (т. 3 а. с. 328-330).

Що стосується призначеного ОСОБА_2 покарання, яке на думку адвоката, є суворим, то з цими доводами погодитися не можна.

Відповідно до ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам Закону.

При призначенні ОСОБА_2 покарання, суд урахував характер і ступінь підвищеної суспільної небезпеки вчинених злочинів, особу винного, який раніше не судимий, задовільно характеризується за місцем проживання, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Взявши до уваги всі зазначені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства. Правильно судом визначено і остаточне покарання, відповідно до вимог ст. 70 КК України.

Призначене ОСОБА_2 покарання суд касаційної інстанції вважає законним, справедливим і сприятиме перевихованню засудженого та попередженню нових злочинів, а тому скарга про суворість призначеного покарання є необґрунтованою.

Попри це, аналогічні за змістом доводи захисника також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів, -

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Зміївського районного суду Харківської області від 19 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.