Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Солодкова А.А., суддів: Єленіної Ж.М., Щепоткіної В.В., за участю прокурора Лисого С.Л., засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7,

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 26 серпня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Бородянського районного суду Київської області від 06 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2014 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а також займатися депутатською діяльністю на строк 3 роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 5 ст. 27, 2 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а також займатися депутатською діяльністю на строк 2 роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Ухвалою апеляційного суду змінено вирок місцевого суду, виключено з обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кваліфікуючу ознаку одержання хабара - "вимагання хабара". В решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 із урахуванням внесених апеляційним судом змін, визнано винуватою в одержанні хабара у великих розмірах за виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданої їй влади, вчиненого службовою особою, яка займає відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб за таких обставин.

Як установив суд, із урахуванням внесених апеляційним судом змін, ОСОБА_5 визнано винною у тому, що вона, обіймаючи посаду Блиставицького сільського голови Бородянського району Київської області, тобто будучи службовою особою, за попередньою домовленістю та за сприянням директора комунального підприємства Блиставицької сільської ради "Блиставиця-Сервіс" ОСОБА_6, 02 грудня 2010 року одержала від ОСОБА_8 хабар у розмірі 140 000 грн, що є великим розміром, за рішення сесії вказаної сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки площею 0,1480 га для будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджена ОСОБА_5, посилаючись на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та на неправильне застосування кримінального закону, на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, порушує питання про скасування судових рішень щодо неї та закриття справи в зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Засуджена зазначає, що неправильне застосування кримінального закону, полягало в тому, що суд першої інстанції безпідставно, невмотивовано і незаконно, належним чином не оцінив зібрані в справі докази, безпідставно зробив висновок про вчинення нею злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, оскільки в її діях не було ні вимагання, ні корисливого мотиву, так як передаючи через ОСОБА_6 згоду на надання ОСОБА_8 благодійної допомоги с. Блиставиці, діяла гласно, публічно і в інтересах громади села. Не враховано судами й провокацію давання хабара зі сторони правоохоронного органу. Апеляційний суд на вказане увагу не звернув та виніс ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених внаслідок м'якості, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на незаконність рішення апеляційного суду щодо виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки "вимагання хабара" та на необґрунтованість звільнення ОСОБА_5 й ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України. Крім того, касатор вказує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України 1960 року та помилки в тексті рішення, які допущенні судом, що, на його думку, також є підставою до скасування судових рішень.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора в частині м'якості призначення покарання та його думку про безпідставність касаційних вимог засудженої, пояснення захисника та засудженої на підтримання доводів касаційної скарги останньої, пояснення засудженого, котрий просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, та не заперечував проти скарги засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 цього Кодексу. Згідно із зазначеною нормою кримінально-процесуального закону підставами для зміни або скасування судових рішень у касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.

Згідно ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Як убачається зі змісту касаційної скарги засудженої, вона фактично посилається на однобічність і неповноту судового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Доводи засудженого ОСОБА_5 про те, що в її діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 368 КК України та те, що в її діях відсутній корисливий мотив, висловлювались стороною захисту й під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, які на кожен із цих доводів дали обґрунтовану та мотивовану відповідь. Будь-яких нових аргументів на обґрунтування цих доводів засуджена у своїй касаційній скарзі не навела.

Свої висновки щодо винуватості та кваліфікації дій засудженої суд першої інстанції належним чином умотивував у постановленому ними судовому рішенні. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили. Всі докази відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Крім того, згідно зі ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Тому твердження засудженої у скарзі про недоведеність її вини в інкримінованому злочині є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 в одержанні хабара у великих розмірах за виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданої їй влади, вчиненого службовою особою, яка займає відповідальне становище, за попередньою змовою групою осіб, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, даними протоколів слідчих дій, висновками експертиз та іншими доказами, що містять в матеріалах кримінальної справи.

Аналіз доказів, на які послався суд, свідчить про правильність висновків суду та повну доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненому злочині. Кримінально-правова оцінка дій засудженої за ч. 2 ст. 368 КК України є правильною.

Твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно виключив кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, - вимагання хабара, розцінюються колегією суддів як безпідставні, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах Закону.

Виходячи з положень п. 4 примітки до ст. 368 КК України вимаганням хабара визнається одержання службовою особою незаконної винагороди з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що жодних погроз з боку засуджених про вчинення або невчинення ними дій, які могли би заподіяти шкоду правам та законним інтересам ОСОБА_8, або за яких би останній був вимушений дати їм хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів, судом не встановлено.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про м'якість призначеного засудженим ОСОБА_5 й ОСОБА_6 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням їх на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням, то вони є необґрунтованими.

За змістом ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевим судом, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при вирішенні питання про можливість звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у відповідності до вимог вказаного закону враховані ступінь тяжкості злочину, обставини його вчинення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також дані про осіб засуджених, зокрема, те, що вони вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується виключно позитивно, є особами похилого віку, а ОСОБА_5 є ветераном праці. Крім того, судом взято до уваги та належно оцінено те, що засудженні мають незадовільний стан здоров'я, страждають на ряд захворювань.

Приймаючи до уваги сукупність цих обставин, рішення місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без реального відбування основного покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України, є мотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Переконливих аргументів щодо неправильного застосування судом норм кримінального закону, які визначають мету, загальні засади призначення покарання та порядок його відбування, в касаційній скарзі прокурора не міститься.

Посилання в касаційній скарзі прокурора та ОСОБА_5 на те, що апеляційний суд постановив рішення, яке не відповідає вимогам процесуального закону, не підтверджуються матеріалами справи. Так, з ухвали апеляційного суду вбачається, що вона є обґрунтованою, містить відповіді на доводи, викладені в апеляціях прокурора й засуджених, та підстави їх відхилення та задоволення. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Однак, як убачається з оскаржуваного рішення, апеляційний суд двічі помилився, зазначивши прізвище особи, від якої підсудні отримали хабара, а саме замість ОСОБА_8 зазначено ОСОБА_23, що є не логічним і не випливає зі змісту мотивувальної частини.

Отже, те, що апеляційний суд допустив технічну помилку, не може бути розцінене, як істотне порушення кримінально-процесуального закону, що істотно порушувало б принципи правосуддя та не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення. Допущена технічна помилка має бути усунута судом у порядку виконання вироку відповідно до ст. 409 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування постановлених судових рішень щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не встановлено і відповідно немає підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та прокурора.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу (4651-17) , колегія суддів

Вирок Бородянського районного суду Київської області від 06 грудня 2013 року, змінений ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2014 року, та вказану ухвалу щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну ОСОБА_5 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.