Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

судді доповідача Суржка А.В.,

суддів: Франтовської Т.І., Лагнюка М.М.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 4 лютого 2014 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Охтирка Сумської області, проживаючого: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 185 КК України, за

Вказаним вироком міськрайонного суду ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років; за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку суду, ОСОБА_1 26 травня 2013 року приблизно о 14 годині, перебуваючи на ТОВ "Респект", яке розташоване по вул. Леніна, 127 у м. Охтирка Сумської області, таємно викрав чуже майно - металевий лист, вартістю 222 гривні.

Крім того, 28 травня 2013 року приблизно о 1 годині, ОСОБА_1 перебуваючи в буд. АДРЕСА_2, під час сварки та з'ясування стосунків, умисно наніс ОСОБА_2 дерев'яною ніжкою від стільця удари по голові, в наслідок чого заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 4 лютого 2014 року зазначений вирок міськрайонного суду залишений без змін.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилається на невідповідність висновків суду викладених в судових рішеннях, фактичним обставинам справи в частині визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, разом з цим, ставить вимогу про зміну зазначених судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості і просить застосувати до нього ст. 69 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги засуджений вказує, що вину у скоєних злочинах визнав, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, щиро розкаявся, добровільно відшкодував шкоду, має на утриманні малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_4, та відсутністю обставин, які б обтяжували покарання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання засудженим порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції і перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають, а неповнота судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовується касаційна скарга засудженого у цьому провадженні, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно ст. 409 КПК України.

Як вбачається з долучених до касаційної скарги копій оскаржуваних вироку та ухвали, суди належним чином оцінивши представлені у судовому засіданні докази, зокрема: пояснення самого засудженого, показання потерпілої ОСОБА_3, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, протокол проведення слідчого експерименту від 28 травня 2013 року, протокол проведення слідчого експерименту від 10 липня 2013 року, протокол огляду місця події від 28 травня 2013 року, протокол огляду трупа від 28 травня 2013 року, висновки судово-медичних експертиз № № 113, 113-Д від 25 червня 2013 року, № 182 від 14 червня 2013 року, 3 206 від 18 липня 2013 року, № 500 від 12 липня 2013 року, № 436 від 3 липня 2013 року, № № 184, 186 від 20 червня 2013 року, № 185 від 25 червня 2013 року, висновок судово-психіатричної експертизи № 45/8663 від 4 липня 2013 року, висновок трасо логічної експертизи № 85 від 6 червня 2013 року, висновок дактилоскопічної експертизи № 82 від 9 червня 2013 року, та інші.

Колегія суддів вважає, що наведені докази, в своїй сукупності спростовують доводи скарги засудженого про те, що він не мав умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що у касаційній скарзі не наведено обставин, передбачених ст. 412 КПК України, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, що перешкодили суду постановити законний та обґрунтований вирок, тим більше, що суд з достатньою повнотою дослідив матеріали кримінального провадження, які стосуються об'єму обвинувачення ОСОБА_1

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 185 КК України, вироком суду доведена, з чим погоджується і колегія суддів.

Виходячи з вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Так, положеннями ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Призначене ОСОБА_1 покарання судом першої інстанції у виді позбавлення строком на 9 років, з урахуванням всіх обставин справи та особи засудженого, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Оскільки, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу ОСОБА_1, який вину визнав, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у психдиспансері не перебуває, його вік, сімейний стан, в якого є на утриманні неповнолітня дитина, пом'якшуючі вину обставини - щире каяття та повернення викраденого майна, а також відсутність обтяжуючих вину обставин.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляцією ОСОБА_1, в порядку ст. 404 КПК України, перевіривши ретельно всі доводи апеляційної його скарги, не знайшов підстав для зміни вироку суду і пом'якшення призначеного судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Ухвала апеляційного суду про залишення апеляції засудженого без задоволення, а вироку суду першої інстанції без змін, відповідає вимогам ст. 419 КПК України, є законною та вмотивованою.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання справедливим, підстав для зміни судових рішень шляхом застосування вимог ст. 69 КК України, не вбачає, тому у відкритті провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 4 лютого 2014 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.