Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пойди М.Ф., суддів Квасневської Н.Д., Бех М.О., за участю прокурора Деруна А.І., потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянула у судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року щодо ОСОБА_8.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року засуджено

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 2 ст. 286 КК України на 6 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_8 визначено 6 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 30 570 грн. 50 коп. на відшкодування матеріальної шкоди; по 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та по 2 500 грн. витрат, пов'язаних з правовою допомогою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року вирок щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_8 засуджено за те, що він 10 серпня 2010 року приблизно о 21.10 год., керуючи технічно справним автомобілем "Mitsubishi Pajero", д.н.з. НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по пішохідній зоні вул. Трухановської зі сторони Московського мосту у напрямку пішохідного мосту у м. Києві, порушив вимоги п. 1.5, п. 2.3 б), п. 2.9 а), п. 2.10 а), п. 12.1, п. 12.5, п. 26.1 та вимоги дорожнього знаку 3.21 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , внаслідок чого здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в результаті чого ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, а ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Після вчинення ДТП ОСОБА_8 залишив потерпілих у небезпечному для їх життя стані та зник з місця події.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_5 порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_8 судових рішень та направлення справи на нове розслідування. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, внаслідок чого неправильно встановлено фактичні обставини справи, не вирішено питання про те, чи умисно був здійснений наїзд на потерпілих, чи з необережності, що позбавило суд можливості правильно кваліфікувати дії ОСОБА_8 та призначити йому відповідне покарання. Зазначає, що суд не дав належної оцінки доказам, не усунув наявні суперечності та обґрунтував вирок доказами, які не досліджувалися в судовому засіданні. Вважає, що при призначенні покарання суд безпідставно врахував окремі обставини як такі, що пом'якшують покарання засудженого та обрав несправедливе покарання внаслідок м'якості. Вважає, що судом не було вжито заходів з метою забезпечення цивільного позову. Вказує, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи апеляції, поверхнево розглянув справу в апеляційному порядку, не обґрунтував своє рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілих на підтримання касаційної скарги, думку прокурора про необхідність залишення скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 367- 369 КПК України 1960 року доводи щодо однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки апеляційного суду, який згідно зі ст. 366 КПК України 1960 року має право на скасування вироку з зазначених підстав.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, доводи потерпілої ОСОБА_5 щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_8 аналогічні доводам її апеляції, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та правильно визнані такими, що не відповідають матеріалам справи. Суд апеляційної інстанції проаналізував такі доводи й дав на них вичерпні відповіді відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, за обставин, викладених у вироку, ґрунтується на доказах, яким суд дав належу оцінку. Суд проаналізував в сукупності зібрані у справі докази, а саме, показання ОСОБА_8, який в судовому засіданні визнав свою вину та пояснив, що вчинив наїзд на потерпілих з необережності та, будучи у шоковому стані, залишив місце ДТП. Суд обгрунтовано визнав достовірними показання засудженого про те, що він ненавмисно вчинив наїзд на потерпілих, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами по справі, які підтверджують винуватість ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху за обставин, викладених у вироку: показаннями потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які заперечили щодо наявності будь-якого конфлікту між засудженим та потерпілими; даними протоколу огляду місця події; висновками судово-медичних експертиз про характер та механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілими ОСОБА_7 та ОСОБА_6; даними протоколів відтворення обстановки і обставин події за участю засудженого ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_7, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13; висновками судової автотехнічної, повторної судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз.

Суд, дослідивши у сукупності та взаємозв'язку показання свідків, що були оголошені в судовому засіданні, показання, які дали суду свідки та потерпіла, що узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами, висновками експертиз, які не суперечать один одному, надавши доказам належну оцінку, обгрунтовано дійшов висновку про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок необережних дій засудженого ОСОБА_8, який грубо порушив правила безпеки дорожнього руху. Свій висновок суд належно обґрунтував у вироку.

З протоколу судового засідання видно, що судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для правильного встановлення обставин справи. Докази, на яких побудовані висновки суду про ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину є достатніми і достовірними.

За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності засудженого ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України.

Посилання в касаційній скарзі на м'якість призначеного засудженому покарання є необґрунтованим. Як убачається зі змісту вироку, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_8 злочинів, дані про його особу, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та навів їх у вироку, зокрема, врахував позитивну характеристику засудженого, щире каяття, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, та обрав покарання у межах санкцій закону. Покарання, призначене ОСОБА_8, є достатнім та необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, підстав вважати його несправедливим внаслідок м'якості немає.

Доводи потерпілої про порушення судом порядку забезпечення цивільного позову у кримінальній справі є безпідставними, оскільки це не впливає на обгрунтованість судового рішення. Вироком суду вирішено цивільні позови потерпілих і питання, пов'язані з виконанням вироку, вирішуються в порядку ст. 411 КПК України 1960 року.

Розглядаючи справу щодо ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 377 КПК України 1960 року, проаналізував доводи апеляції потерпілої щодо незаконності вироку суду першої інстанції, дав вичерпні відповіді на доводи апеляції та обґрунтовано залишив її без задоволення, мотивувавши своє рішення належним чином.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи за касаційною скаргою потерпілої не встановлено порушень органом досудового слідства, судом першої або апеляційної інстанції вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) від 13 квітня 2012 року, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2013 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.