5-2072км14 Про незаконне придбання для особистого вживання та з метою збуту наркотичного засобу - 31.07.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 31 липня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не має судимості, засуджено:

за ст. 309 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

за ст. 307 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

10 березня 2012 року близько 15 години ОСОБА_4, знаходячись біля кінотеатру "Ленінград", що по проспекту Гагаріна, 7 в м. Києві, зустрівся з ОСОБА_1 та передав останньому гроші в сумі 120 грн. для придбання для нього особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісу.

В той же день близько 16 год. 35 хв. ОСОБА_1, знаходячись у дворі будинку № 6 по вул. Тростянецька в м. Києві, у невстановленої слідством особи незаконно придбав за 240 гривень для особистого вживання та з метою збуту два паперових згортка з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, загальною вагою 14,22 г та почав незаконно зберігати при собі як для особистого вживання, так і з метою збуту. Після чого, ОСОБА_1, незаконно зберігаючи при собі вказаний особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, на маршрутному таксі № 445 незаконно перевіз до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1.

В той же день, близько 18 години 20 хвилин ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 16-Б по бульвару Верховної Ради в м. Києві, незаконно збув ОСОБА_4 особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, масою 7,52 г.

Близько 18 години 45 хвилин біля входу до станції метро "Чернігівська" КП "Київпастранс" ОСОБА_4 був затриманий співробітниками міліції, які виявили та вилучили у нього зазначений особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, що той незаконно придбав та зберігав для особистого вживання без мети збуту.

Близько 21 години 45 хвилин ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 16-Б по бульвару Верховної Ради в м. Києві, також був затриманий співробітниками міліції, які виявили та вилучили у нього особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, вагою 6,70 г., який останній незаконно придбав, перевіз та зберігав для особистого вживання без мети збуту.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_1 змінено. Вказано вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 307 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна і до остаточного покарання на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 309 ч. 1, ст. 307 ч. 2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна. В решті вирок залишено без зміни.

Вказаним вироком засуджено ОСОБА_4, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу скасувати, а справу направити новий судовий розгляд, змінивши ОСОБА_1 запобіжний захід на підписку про невиїзд. Вказує на порушення місцевим судом вимог ст. 299 КПК України 1960 року та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції ухвалив вирок щодо ОСОБА_1 по обвинуваченню, яке останньому не пред'являлося, а апеляційний суд вищезазначених порушень закону не усунув.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора заперечення проти доводів касаційної скарги та необхідність вирішення питання про амністію в порядку виконання вироку, пояснення захисників і засудженого про підтримання касаційної скарги захисника та прохання засудженого про застосування амністії, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 299 ч. 3 КПК України 1960 року суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про порядок дослідження доказів, дотримався вимог зазначеної статті. Згідно протоколу судового засідання учасникам судового розгляду суд роз'яснив вимоги ст. 299 КПК України 1960 року, ці вимоги всім учасникам, в тому числі і засудженому ОСОБА_1, були зрозумілі і вони дали згоду на такий порядок дослідження доказів, зокрема, відповідна розписка засудженого. Добровільність та істинність такої позиції сумнівів не викликає. При цьому суд допитав засудженого, який свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів відповідно до пред'явленого обвинувачення визнав повністю і підтвердив обставини їх вчинення.

За таких обставин, доводи касаційної скарги захисника щодо порушення судом вимог ст.ст. 275, 299 КПК України 1960 є безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного засудженому покарання.

При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу засудженого, який не працює, характеризується посередньо, раніше не судимий. Щире каяття враховано як обставину, що пом'якшує покарання, а обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.

Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливе виправлення і перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства та обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 307 ч.2 КК України, за якою його засуджено і передбачає більш тяжке покарання, та на підставі ст. 70 КК України остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Отже, покарання ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляції захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_5 суд апеляційної інстанції її доводи щодо призначеного покарання перевірив і своє рішення належним чином мотивував. При цьому апеляційний суд змінив вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання, вказавши на необхідність призначення йому за ст. 307 ч. 2 КК України основного покарання без додаткового - у виді конфіскації майна, оскільки останній не мав корисливого мотиву під час збуту наркотичних засобів.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд не знаходить.

До початку розгляду справи касаційним судом засуджений ОСОБА_1 подав клопотання, в якому просив застосувати до нього положення ст. 4 п. "б" Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , та звільнити його від подальшого відбування покарання. При розгляді справи в касаційній інстанції засуджений змінив свою позицію і просив застосувати до нього ст. 2 вказаного закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року, дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно.

Згідно статті 2 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджені за будь-які злочини, які не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров'я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Як вбачається із матеріалів справи та даних Київського СІЗО строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислюється з 10 березня 2012 року і на день набрання чинності Закону України "Про амністію у 2014 році" (1185-18) , тобто станом на 19 квітня 2014 року засуджений відбув 2 роки 1 місяць 9 днів з 6 років, призначених йому судовими рішеннями, тобто більше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Злочини, за які засуджено ОСОБА_1, не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров'я.

Підстав, які б відповідно до статті 4 Закону України "Про застосування амністії" від 01 жовтня 1996 року із змінами, внесеним Законами від 02 червня 2011 року та 06 травня 2014 року, та до статті 8 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року перешкоджали застосуванню даних Законів щодо ОСОБА_1, матеріалами справи не встановлено.

Виходячи із наведеного, засуджений ОСОБА_1 підлягає звільненню від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого - адвоката ОСОБА_2 - без задоволення.