Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Квасневської Н.Д.

суддів Бех М.О., Пойди М.Ф.

розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2014 року,

Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2014 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, уродженку с. Дослідне, Дніпропетровської області, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1, раніше судиму вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23.12.2010 року за ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнену від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 3 ст. 302 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23.12.2010 року, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винною та засуджено за те, що вона, 27 липня 2012 року, у м. Хмільнику, Вінницької області, на прохання ОСОБА_2, з метою надання послуг сексуального характеру за грошову винагороду, звела його для розпусти з ОСОБА_3, достовірно знаючи, що вона є неповнолітньою.

У касаційній скарзі засуджена, не оспорюючи правильності кваліфікації дій і доведеності її винуватості, просить змінити судові рішення в частині призначеного покарання та застосувати до неї ст. 75 КК України. Вважає, що з огляду на те, що вона визнала свою вину, щиро розкаялась у скоєному та активно сприяла слідству, має постійне місце проживання, хворіє, кримінальне правопорушення вчинила у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, у суду є достатньо підстав для зменшення міри призначеного їй покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження виходячи з наступного.

Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_1 суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, обставини справи, дані про особу засудженої, відсутність обставин, що обтяжують покарання та обґрунтовано призначив їй покарання, що за своїм видом та розміром наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 302 КК України.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженій покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, воно є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з копій доданих до касаційної скарги судових рішень, ОСОБА_1 раніше була засуджена і новий злочин вчинила в період іспитового строку за попереднім вироком.

Тому, за новим вироком, відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України, суд призначив їй покарання за правилами, передбаченими в статтях 71 та 72 КК України.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) роз'яснено, що частиною 2 статті 75 КК передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту частини 3 статті 78 КК, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Враховуючи зазначене, підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, у даному конкретному випадку, немає.

Доводи касаційної скарги, які аналогічні за своїм змістом доводам апеляційної скарги захисника засудженої, належно перевірені апеляційним судом, на них дано обґрунтовані відповіді та ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів вважає, що засудженою не наведено переконливих доводів про необхідність зміни судових рішень щодо неї в частині призначеного покарання, а тому з мотивів, наведених у касаційній скарзі, підстав для її задоволення не вбачає.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 19 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.