Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Чуйко О.Г., суддів: Колесниченка В.М., Наставного В.В., розглянувши в судовому засіданні 23 липня 2014 року в м. Києві касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220460000303, щодо ОСОБА_5

Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Добропілля Харківської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, востаннє: вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік обмеження волі,

засуджено:

за ч. 2 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік обмеження волі;

за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

Засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 2 років 1 місяців обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та визначено остаточне покарання 2 роки 2 місяці обмеження волі.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2014 року вирок щодо ОСОБА_5 змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 185 КК України засуджений на 2 роки обмеження волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 2 років обмеження волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_5 визначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та визначено остаточне покарання 2 роки 2 місяці обмеження волі.

У решті вирок залишено без змін.

ОСОБА_5 засуджено за те, що він 12 жовтня 2013 року приблизно о 17 год. 15 хв., перебуваючи у приміщенні магазину ТОВ "АТБ Маркет" по вул. Маршала Рибалка, 26 у м. Харкові, маючи умисел на вчинення крадіжки, намагався винести з приміщення магазину належне товариству майно, загальною вартістю 217 грн. 98 коп., однак злочин не закінчив з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками охорони.

8 грудня 2012 року ОСОБА_5, приблизно о 15 год. 30 хв., перебуваючи поблизу вул. Салтівське Шосе у м. Харкові, таємно викрав належне ОСОБА_6 майно, загальною вартістю 150 грн.

11 січня 2013 року ОСОБА_5, приблизно о 17 год. 40 хв., перебуваючи поблизу станції метро Маршала Жукова у м. Харкові, таємно викрав належне ОСОБА_7 майно, загальною вартістю 120 грн.

12 січня 2013 року ОСОБА_5, приблизно о 15 год. 00 хв., перебуваючи поблизу вул. Салтівське Шосе у м. Харкові, таємно викрав належне ОСОБА_8 майно, загальною вартістю 550 грн.

25 квітня 2013 року ОСОБА_5, приблизно о 12 год. 30 хв., перебуваючи по вул. Ощепкова, 1 у м. Харкові, таємно викрав належне ОСОБА_4 майно, загальною вартістю 500 грн.

28 червня 2013 року ОСОБА_5, приблизно о 12 год. 00 хв., перебуваючи поблизу станції метро Маршала Жукова у м. Харкові, таємно викрав належне ОСОБА_7 майно, загальною вартістю 400 грн.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на ту обставину, що засуджений постійно змінював свої показання у частині місця та обставин учинення злочинів, що ставить під сумнів його осудність та розуміння суті пред'явленого обвинувачення, однак суд, не призначивши ОСОБА_5 захисника, розглянув провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення КПК України (4651-17) , оскільки провів розгляд апеляційної скарги у відсутності засудженого, коли його явка була обов'язковою.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Як убачається із оскаржуваного вироку, у суді першої інстанції ОСОБА_5 не оспорював фактичні обставини, вину визнавав у повному обсязі, йому було роз'яснено порядок розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України та наслідки в разі розгляду справи у даному порядку, на що останній дав згоду у присутності всіх учасників процесу, що свідчить про добровільність його позиції, а тому доводи потерпілої ОСОБА_4 у частині порушення судом вимог ст. 349 КПК України є безпідставними.

Як убачається із ухвали суду апеляційної інстанції, своїм правом на оскарження вироку засуджений не скористався, що також свідчить про добровільність визнання останнім своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Крім того, було встановлено, що на обліку у лікарів нарколога та психіатра ОСОБА_5 не перебуває, та під час розгляду кримінального провадження у суду сумнівів у психічному статусі засудженого не виникло.

Посилання потерпілої на порушення права засудженого на захист у суді апеляційної інстанції є безпідставними, оскільки, як убачається із оскаржуваних судових рішень, його участь в апеляційному розгляді, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 401 КПК України, не була обов'язковою, клопотання про доставку останній не заявив.

На вимогу ст. 419 КПК України, при перегляді справи апеляційним судом, належним чином перевірено наведені в апеляційній скарзі потерпілої ОСОБА_4 доводи та прийнято рішення з наведенням докладних підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги, а тому у відкритті провадження за касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.