Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Британчука В.В., суддів: Щепоткіної В.В., Леона О.І., за участю прокурора Вергізової Л.А., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 22 липня 2014 року справу за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2013 року щодо ОСОБА_5

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 10 місяців 10 днів.

Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_5 період перебування під вартою з 01 жовтня 2002 року по 10 серпня 2012 року та визнано його таким, що відбув покарання.

Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він у період часу з 23:30 год 27 вересня 2002 року до 17:02 год 29 вересня 2002 року, перебуваючи у кімнаті будинку ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, діючи умисно на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_6, руками, ногами, палицею-клюкою і ножем, завдав потерпілій множинні удари у життєво-важливі органи - голову, грудну клітину, тулуб, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2013 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальну справу щодо ОСОБА_5 закрито у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий апеляційний розгляд. Вказує на неумотивованість ухвали апеляційного суду, який дав неправильну оцінку доказам по справі та необґрунтовано визнав частину з них недопустимими. Вважає, що наявні у справі докази достатні для визнання винності ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Захисник ОСОБА_7 направив заперечення на касаційну скаргу прокурора та просить залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Під час розгляду кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В обґрунтування висновку про винність ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства потерпілої ОСОБА_6 суд першої інстанції послався на дані протоколу відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_5 від 02 жовтня 2002 року, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, дані протоколу огляду місця події, висновки судово-медичної, медико-криміналістичної, судово-цитологічної та молекулярно-біологічної експертиз.

Перевіряючи вирок за апеляцією засудженого, провівши судове слідство, апеляційний суд із дотриманням вимог кримінально-процесуального закону розглянув справу, повно і всебічно дослідив покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 докази, дав кожному з них і їм у сукупності належну оцінку з точки зору достатності й допустимості та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Такий висновок апеляційного суду достатньо мотивований й ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в ухвалі.

З матеріалів справи убачається, що після надходження справи до суду протягом всього судового розгляду ОСОБА_5 заперечував свою причетність до вбивства ОСОБА_6, стверджуючи, що визнавальні показання давав під фізичним та психологічним тиском з боку органів досудового слідства.

Враховуючи, що рішенням Європейського суду з прав людини від 27 січня 2011 року у справі "ОСОБА_5 проти України" встановлено порушення п. 3 (с) ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які полягали в порушення права на захист, а саме ненаданні ОСОБА_5 захисника на стадії досудового слідства, апеляційний суд правильно визнав недопустимими доказами по справі дані протоколу відтворення обстановки і обставин події, що проводилось 02 жовтня 2002 року з ОСОБА_5 без участі його захисника. Оскільки на момент затримання ОСОБА_5 у органів досудового слідства були всі підстави підозрювати його в умисному вбивстві з корисливих мотивів, а також з урахуванням того, що ОСОБА_5 має фізичну ваду, страждає хронічним алкоголізмом, був особливо уразливим, юридично неосвіченим, схильним до зовнішнього впливу, участь захисника при проведенні вищевказаної слідчої дії була обов'язковою.

Незважаючи на це отримані в ході відтворення обстановки і обставин події докази суд поклав в основу обвинувачення ОСОБА_5, поряд з іншими доказами, які мають непрямий характер.

Так свідки, на показання яких місцевий суд послався як на докази вчинення ОСОБА_5 умисного вбивства, не були очевидцями події злочину, а лише або підтверджували факт спричинення потерпілій тілесних ушкоджень невідомою їм особою, або ж повідомляли про обставини проведення відтворення обстановки і обставин події з ОСОБА_5

Іншими доказами, на яких ґрунтувався висновок місцевого суду про винність ОСОБА_5 в умисному вбивстві ОСОБА_6, є висновки судово-медичної (імунологічної), судово-цитологічної та молекулярно-біологічної (геннотипоскопічної) експертиз. Але навіть вони не містять категоричних суджень про те, що кров, виявлена на штанах і обривках тканини на палиці-ключці ОСОБА_5, беззаперечно належить потерпілій.

Крім того висновки судово-цитологічної експертизи за результатами дослідження слідів крові на обривках тканини з палиці-ключки не є допустимим доказом по справі, оскільки у протоколі огляду палиці-ключки, яка вилучена у ОСОБА_5 під час відтворення обстановки і обставин події, не зазначено про наявність на ній будь-яких обривків тканини.

Згідно висновків судово-медичної та судово-цитологічної експертиз не виключається можливість походження крові на штанах ОСОБА_5, як від нього, так і від потерпілої ОСОБА_6

Лише висновком молекулярно-біологічної (геннотипоскопічної) експертизи визначена жіноча приналежність плями крові на штанах ОСОБА_5 При цьому допитана в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції експерт-генетик ОСОБА_16 вказала, що експертизою хоча і встановлена ймовірність збігу досліджених зразків крові із кров'ю потерпілої, проте така ймовірність дуже мала.

Разом з тим, інших об'єктивних та беззаперечних доказів на підтвердження винності ОСОБА_5 органами досудового слідства не здобуто.

Також апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу і на наявні в матеріалах справи суперечності між свідченнями ОСОБА_5 та встановленими місцевим судом фактичними обставинами справи щодо механізму та локалізації спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. Так у своїх показаннях на досудовому слідстві ОСОБА_5 не згадував про нанесення потерпілій ударів руками чи ногами, як це встановлено у вироку, а зазначав лише про удари ключкою та ножем. Крім того, кількість ударів, про яку вказав ОСОБА_5 явно не співпадає з їх кількістю, встановленою висновком експерта.

Обґрунтовані сумніви щодо винності ОСОБА_5 викликає і виявлений на місці злочину слід взуття, який не належить останньому, а також грязьовий слід, залишений особою, яка перелазила через паркан.

Не знайденим залишилось і знаряддя вбивства, не дивлячись на те, що на досудовому слідстві ОСОБА_5 вказав на місце, куди він начебто викинув ніж.

Таким чином, всебічно та повно перевіривши матеріали справи, встановивши, що по справі відсутні докази, які без усяких розумних сумнівів свідчили б про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства, а здобути нові докази за спливом часу неможливо, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому правильно скасував обвинувальний вирок та закрив справу.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального закону є безпідставними. Апеляційний суд належним чином обґрунтував підстави, через які він не взяв до уваги докази обвинувачення ОСОБА_5, зібрані органами досудового слідства і покладені в основу вироку. Порушень вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду справи в апеляційному порядку, які могли би вплинути на правильність висновків суду, не встановлено.

Крім того, у касаційній скарзі прокурора не наведено ґрунтовних доводів, які свідчили б про незаконність ухвали апеляційного суду та спростовували б висновки апеляційного суду про недоведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочину.

Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би тягли безумовну зміну чи скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.