Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Британчука В.В., суддів Леона О.І., Шибко Л.В., за участю прокурора Кравченко Є.С., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 липня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 31 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2014 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Донецька від 31 грудня 2013 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого, засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з правоохоронною діяльністю, строком 3 три роки.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання - майор міліції.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки та покладенням на нього певних обов'язків.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2014 року вирок місцевого суду залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_5 визнано винним в тому, що він, працюючи начальником сектору карного розшуку Мар'їнського РВ ГУМВС України в Донецькій області, будучи представником влади та посадовою особою, яка займає відповідальне становище, у період виконання покладених на нього обов'язків у своєму робочому кабінеті за місцем служби, приблизно в 9.00 годині 13 січня 2010 року, керуючись корисливими спонуканнями, вирішив отримати хабар у сумі 5000 грн. від ОСОБА_6 за вирішення питання про непорушення кримінальної справи щодо її сина ОСОБА_7 за зберігання і можливе застосування ним вогнепальної зброї щодо співробітників охорони водойми.

З цією метою він 13 січня 2010 року, в період з 10.00 до 10.30 години, перебуваючи в своєму службовому кабінеті № 36 за адресою: м. Мар'їнка, вул. Леніна, 7, маючи номер мобільного телефону ОСОБА_6, зателефонував з невстановленого в ході слідства телефону і повідомив останню, що для того, щоб її син не був притягнутий до кримінальної відповідальності, йому в цей же день необхідно передати в якості хабара 5000 грн. Виконуючи незаконні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 приблизно о 13.00 годині, знаходячись в службовому кабінеті ОСОБА_5 за вказаною адресою, передала йому першу частину необхідної суми в розмірі 1000 грн., а він, прийнявши гроші, пообіцяв ОСОБА_6 не притягувати її сина до кримінальної відповідальності, але за умови передачі йому суми, що залишилася в розмірі 4000 грн., на що ОСОБА_6 вимушено погодилася.

Продовжуючи свої злочинні дії, в цей же день ОСОБА_5, перебуваючи в своєму службовому кабінеті за вказаною адресою, з метою отримання хабара не доповів про це керівництву райвідділу та не зареєстрував рапорт і зібрані ним матеріали в черговій частині. 13 січня 2010 року ОСОБА_6, виконуючи незаконні вимоги ОСОБА_5 про передачу хабара, приблизно о 15.30 годині, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_5 за вказаною адресою, передала йому другу частину необхідної суми в розмірі 300 грн., а ОСОБА_5, отримавши гроші в зазначеній сумі, знову пообіцяв не притягувати ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, але за умови передачі йому не пізніше 18 січня 2010 року суми, що залишилася в розмірі 3700 грн.

15 січня 2010 року, усвідомлюючи незаконність вимог ОСОБА_5 про передачу хабара, ОСОБА_6 звернулася до правоохоронного органу з відповідною заявою про вимагання у неї хабара. 18 січня 2010 року, приблизно о 11.20 годині, ОСОБА_6, діючи під контролем співробітників правоохоронного органу, перебуваючи в службовому кабінеті ОСОБА_5 за вказаною адресою, відповідно до домовленості, що відбулася раніше між нею і ОСОБА_5, а ОСОБА_5 отримав від неї третю частину хабара в сумі 3700 грн. за вирішення питання про не порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_7 за зберігання і можливе застосування ним вогнепальної зброї щодо працівників, які здійснювали контроль за дотриманням правил рибного лову, після чого ОСОБА_5 був затриманий на місці злочину, а предмет хабара вилучено.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально - процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості оскільки вважає, що ОСОБА_5 був безпідставно звільнений від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст. 75 КК, про що наводить відповідні доводи. Крім того, вважає що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 377 КПК 1960 року, оскільки належним чином не проаналізував усі доводи поданої на вирок місцевого суду апеляції і при залишенні апеляції без задоволення не зазначив підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Доведеність винності та правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 368 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, внаслідок м'якості, то такі не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, приймаючи рішення, у мотивувальній частині вироку зобов'язаний навести обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, належним чином мотивувати своє рішення у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінальної справи, ці вимоги суд виконав та в достатній мірі обґрунтував у мотивувальній частині вироку свій висновок про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Так, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу засудженого, пом'якшуючі покарання обставини, а саме: щире каяття, а також те, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має стійкі соціальні зв'язки, страдає неврологічним захворюванням, має на утриманні ОСОБА_8, з якою перебуває у фактичному шлюбі, яка є психічно хворою, та її неповнолітню дитину, а також свою дитину від першого шлюбу, за місцем мешкання та роботи характеризується позитивно.

Таким чином, суд, при призначенні засудженому покарання в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, особу винного, конкретні обставини справи і правильно дійшов висновку про можливість звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене засудженому є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України. Підстав вважати його надто м'яким, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження суд, дотримавшись положень глав 29, 30 КПК 1960 (1001-05) року, ретельно перевірив усі доводи в апеляціях прокурора, аналогічні за змістом і суттю викладеним у касаційній скарзі, й мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали безумовні підстави для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (1960), п.11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Ленінського районного суду м. Донецька від 31 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 березня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.