Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Квасневської Н.Д.,

суддів Пойди М.Ф., Бех М.О.,

при секретарі Зінорук В.В.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012020110000001, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1, проживаючого за адресою АДРЕСА_2, громадянина України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 125, ч. 2 ст. 127 КК України,

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2013 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.;

- за ч.2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1700 грн.;

- за ч.1 ст. 126 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді 1700 грн. штрафу.

кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, щодо потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 закрите в зв'язку з відмовою потерпілих та їх законних представників від обвинувачення.

Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, щодо потерпілої ОСОБА_8 у зв'язку з закінченням строків давності.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2013 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи черговим з режиму комунальної установи "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей", розташованої на вулиці Відродження, 12-а у м. Ковелі Волинської області, нехтуючи виконанням своїх посадових обов'язків щодо недопустимості застосування фізичного насильства щодо дітей, 6 листопада 2012 року, знаходячись на робочому місці у робочий час, в тому числі повторно, систематично, з метою умисного заподіяння тілесних ушкоджень, застосовував фізичне насильство щодо вихованців вказаного закладу, а саме наносив удари шкіряним ременем неповнолітнім ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, внаслідок чого заподіяв дітям легкі тілесні ушкодження, в тому числі з короткочасним розладом здоров'я. Дії засудженого кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 125 КК України.

Крім того, ОСОБА_1 4 квітня 2009 року та в період з липня 2011 року по 6 листопада 2012 року, знаходячись на робочому місці у робочий час, з метою домогтися від дітей дотримання встановленого розпорядку, в тому числі повторно, систематично застосовував щодо дітей фізичне насильство, що полягало в нанесенні численних ударів шкіряним ременем, в окремих випадках змоченим водою, та скакалкою неповнолітнім ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_9, чим спричинив дітям фізичний біль. Дії засудженого органом досудового слідства були кваліфіковані за ч. 2 ст. 127 КК України.

Судом першої інстанції було перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, як умисне завдання побоїв, які спричинили фізичний біль і не заподіяли тілесних ушкоджень. Такі дії були перекваліфіковані за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_9 Також суд прийшов до висновку, що епізоди щодо ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_12 вже кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 125 КК України і додаткової кваліфікації не потребують.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що апеляційним судом необгрунтовано залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора, який просив апеляційний суд ухвалити новий вирок. Вказує на необгрунтованість рішення суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України, що потягло призначення несправедливо м'якого покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення захисника ОСОБА_19, в якому йдеться про необхідність залишення судових рішень без зміни, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Не оспорюючи висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 125 КК України та правильність кваліфікації його дій в цій частині, прокурор вказує на безпідставність рішення суду про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 2 ст. 127 КК України на ч. 1 ст. 126 КК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляції на вирок щодо ОСОБА_1 прокурор посилався на аналогічні доводи, при цьому наводив доводи на підтвердження думки з приводу невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого та просив ухвалити новий вирок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необгрунтованість апеляції прокурора. При цьому апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції щодо правової оцінки дій ОСОБА_1, зазначив, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки катування, які визначені статтею 3 Європейської Конвенції про права людини та практики Європейського Суду, згідно з якою під цим поняттям визнається тяжка форма нелюдського поводження із визначеною метою, тобто поводження, що спеціально заподіює жорстокі фізичні або психічні страждання або грубо принижує людину перед іншими людьми чи змушує її діяти проти своєї волі або совісті.

Апеляційний суд з урахуванням вищенаведеного дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявні лише ознаки умисного завдання дітям побоїв, які спричинили фізичний біль та не завдали тілесних ушкоджень, зазначивши, що засуджений діяв з метою дотримання дітьми умов виховного процесу та внутрішньої дисципліни закладу.

В той же час судом не дотримано положень, закріплених у пункті 3 частини 3 КК України (2341-14) , згідно з якими злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

Таким чином, під час постановлення ухвали поза увагою апеляційного суду залишилися вимоги національного законодавства.

Разом з тим, згідно з диспозицією ст. 127 КК України, катуванням визнається умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

На підставі досліджених судом показань потерпілих та свідків, інших доказів встановлено, що ОСОБА_1 застосував щодо дітей фізичне насильство шляхом нанесення побоїв, внаслідок чого заподіяв сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждання з метою покарати дітей за недотримання ними встановленого режиму та внутрішньої дисципліни закладу.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, є передчасним, зробленим без належного дослідження всіх доказів у справі, аналізу усіх обставин, що мають значення для правильної кваліфікації дій, а постановлена апеляційним судом ухвала є не обґрунтованою належним чином. Надання судом неправильної юридичної оцінки діям ОСОБА_1 потягло призначення покарання, що є несправедливим внаслідок м'якості.

Крім того, всупереч вимогам п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України, у мотивувальній частині ухвали судом апеляційної інстанції не викладені обставини, встановлені судом першої інстанції, а натомість викладені обставини обвинувачення, як вони були сформульовані органом досудового слідства, без урахування змін, внесених судом першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку.

Таким чином, у зв'язку з порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 на підставі ч. 1 ст. 436 КПК України та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно розглянути справу відповідно до вимог закону, урахувати вищенаведене та ухвалити законне і обґрунтоване рішення. В разі, якщо під час нового апеляційного розгляду суд дійде висновку про наявність в діях засудженого складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачувався органом досудового слідства, йому має бути призначене відповідне покарання з урахуванням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 376 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.