Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Мороза М. А., Чуйко О. Г., за участю прокурора захисника особи, щодо якої провадження у справі закрито Таргонія О. В., ОСОБА_5, ОСОБА_6 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 червня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь

у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2013 року, ухвалу та окрему ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року щодо ОСОБА_6

Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2013 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що судимостей не мала,

засуджено за ч. 1 ст. 367 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців із позбавленням права обіймати посади в органах влади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків, на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, а відповідно до ст. 49 КК України її звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строку давності.

Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочину за таких обставин.

18 квітня 1994 року у зв'язку з невиконаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 батьківських обов'язків їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_7 було поміщено до притулку для дітей. При цьому,

25 листопада 1994 року рішенням суду ОСОБА_8 було позбавлено батьківських прав щодо неповнолітнього ОСОБА_7

29 травня 1995 року ОСОБА_9 і ОСОБА_10, попередньо з'ясувавши у ОСОБА_6 умови усиновлення, звернулись із заявою про усиновлення ОСОБА_7

ОСОБА_6, обіймаючи посаду керуючої справами виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради міста Кривого Рогу, будучи державним службовцем та посадовою особою, неналежно виконала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, а саме: 26 травня 1995 року у приміщенні виконкому Довгинцівської районної в місті ради міста Кривого Рогу, розташованого на вул. Дніпропетровське шосе, 11 у

м. Кривому Розі, не перевіривши наявності усіх документів, необхідних для всиновлення, у тому числі заяви про всиновлення та довідки про стан здоров'я усиновлюваного, передала на розгляд згаданого виконкому документи, які не дозволяли прийняти обгрунтоване рішення про всиновлення, у результаті чого виконком Довгинцівської районної у місті ради міста Кривого Рогу рішенням № 145/2 незаконно надав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 дозвіл на всиновлення неповнолітнього ОСОБА_7 та зміну йому прізвища на "ОСОБА_7" і по батькові на "ОСОБА_7".

Крім того, ОСОБА_6, будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, підписала протокол засідання виконкому Довгинцівської районної у місті ради міста Кривого Рогу від 26 травня 1995 року № 7, не переконавшись у його достовірності, у зв'язку з чим виявила службову недбалість. Так, відповідно до висновку експерта від 03 липня 2012 року № 58/06-218 на третьому аркуші машинописного тексту у п. 3 записи "ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2" і "-2 додаються" не являються первісними, а первісні записи було видалено шляхом маскування барвником білого кольору з наступною допечаткою нових записів там, де раніше було нанесено лінію графлення та запис "додається" відповідно.

Ухвалю Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року вирок районного суду скасовано, а провадження у справі щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю у її діях складу злочину.

Крім того, 22 серпня 2013 року Апеляційним судом Дніпропетровської області винесено окрему ухвалу, якою прийнято рішення довести до відома Генерального прокурора України та прокурора Дніпропетровської області про встановлені факти грубого порушення вимог кримінально-процесуального законодавства працівниками прокуратури Довгинцівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та про допущену у справі тяганину для прийняття заходів відповідного реагування.

У касаційних скаргах прокурор просить скасувати оскаржувані ним судові рішення у зв'язку з істотними порушеннями судами обох інстанцій вимог процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційні скарги прокурора частково та просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а також просив скасувати окрему ухвалу, ОСОБА_6 та її захисника, які заперечували проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг необхідно відмовити.

Оскільки вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2013 року щодо ОСОБА_6 було скасовано ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року, підстави для його перегляду судом касаційної інстанції відсутні.

Доводи ж прокурора про необгрунтованість та помилковість висновку суду про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, є безпідставними.

Як убачається з формулювання обвинувачення, що ставилось у вину ОСОБА_6, визнаного судом першої інстанції доведеним, вона

26 травня 1995 року, будучи посадовою особою, недбало віднеслась до виконання свої посадових обов'язків, за детально наведених у вироку обставин, не перевірила наданий їй пакет документів на усиновлення, а саме відповідність копії оригіналу рішення суду про позбавлення обох батьків батьківських прав, у зв'язку з чим виконкомом Довгинцівської районної у місті ради міста Кривого Рогу було незаконно дозволено всиновлення неповнолітнього ОСОБА_7 та зміну йому прізвища і по батькові. Крім того, ОСОБА_6 підписала протокол засідання виконкому, не переконавшись у його достовірності. У результаті прийняття цього незаконного рішення неповнолітній ОСОБА_7 втратив право на спадкування майна своїх близьких родичів та на житло.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, визначає, що недбалість може бути лише щодо дій, які входять до кола обов'язків службової особи (суб'єкта злочину), і за умови якщо вона мала об'єктивну можливість їх виконати, при цьому така недбалість передбачає також настання наслідків у вигляді істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам державним чи громадським, або інтересам юридичних осіб.

Тобто для наявності складу інкримінованого особі злочину необхідно, щоб вона неналежно виконала свої обов'язки, саме унаслідок чого і була спричинена істотна шкода.

При цьому, як видно з матеріалів справи та було встановлено судом пакет документів і проект рішення на всиновлення ОСОБА_7 готувала ОСОБА_12, а не ОСОБА_6

З постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 березня 2009 року, яка набрала законної сили, видно, що у зв'язку із закінченням строків давності кримінальну справу за ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України щодо ОСОБА_12 було закрито.

Згідно з цим судовим рішенням ОСОБА_12 умисно підробила рішення суду, де зазначила, що батьківських прав стосовно ОСОБА_7 позбавлено обох його батьків, а не тільки матір, як було насправді. Після цього вона засвідчила цей підробний документ своїм підписом та скріпила печаткою виконкому Довгинцівської районної у місті ради міста Кривого Рогу, надавши йому статусу офіційного, після чого подала це рішення разом з іншими документами на розгляд до виконавчого комітету.

Відповідно до показань ОСОБА_6 для вирішення питання щодо надання дозволу на усиновлення ОСОБА_7 було подано всі необхідні документи.

При цьому ні органами досудового слідства, ні судом першої інстанції не зазначено яким чином ОСОБА_6 об'єктивно мала перевірити достовірність наданої копії судового рішення про позбавлення батьківських прав, враховуючи те, що її причетність до цієї підробки чи об'єктивного її виявлення їй у вину не ставиться.

Що стосується заподіяння істотної шкоди унаслідок прийняття незаконного рішення виконавчого комітету про надання дозволу на усиновлення ОСОБА_7, то виходячи із конкретних обставин справи, це усиновлення стало можливим та набуло ознак незаконного внаслідок підробки ОСОБА_12 судового рішення про позбавлення батьківських прав обох батьків ОСОБА_7, що свідчить про відсутність причинного зв'язку між діями ОСОБА_6 та шкодою, завданою унаслідок прийняття виконавчим комітетом незаконного рішення.

Крім того, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 02 квітня 2008 року визнано недійсним усиновлення за рішенням Довгинцівської районноїу місті ради міста Кривого Рогу від 26 травня 1995 року № 145/2 щодо ОСОБА_7

Таким чином, наведене спростовує висновки органів досудового слідства, з якими погодився суд першої інстанції, про наявність у діях ОСОБА_6 інкримінованої їй недбалості при підготовці пакету документів для вирішення питання про усиновлення ОСОБА_7, що спричинила істотну шкоду.

Жодних доказів, які б спростовували правильність рішення апеляційного суду та підтверджували висновки органів досудового слідства та суду першої інстанції, матеріали справи не містять.

З огляду на положення ст. 6 КПК України та наявність у апеляційного суду відповідних повноважень щодо закриття провадження у справі, що передбачено ст. 376 КПК України 1960 року, доводи прокурора про те, що апеляційний суд мав направити справу на новий судовий розгляд, а не приймати своє рішення, є безпідставними.

Твердження прокурора про допущені судом апеляційної інстанції суперечності у прийнятому ним рішенні не знайшли свого підтвердження у тексті вказаного рішення, а доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції дав іншу оцінку показанням свідків, ніж суд першої інстанції, є помилковими та спростовуються змістом оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Щодо вказівок прокурора з приводу незаконності окремої ухвали апеляційного суду, то вони не знайшли свого підтвердження в ході перевірки матеріалів справи.

Зі змісту оскаржуваної окремої ухвали видно, що суд апеляційної інстанції звертає увагу на грубі порушення прав ОСОБА_6 в ході досудового слідства, порушення органами досудового слідства розумних строків розслідування справи, а також на численні порушення процесуального закону з боку слідчих прокуратури.

Згідно з вимогами статей 23-3, 340 КПК України 1960 року встановивши при розгляді справи факти незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності, затримання або інших порушень їхніх прав і законних інтересів, допущених під час здійснення оперативно-розшукових заходів, дізнання чи досудового слідства суд повинен винести окрему ухвалу, якою звернути увагу прокурора на факти порушення та вжиття відповідних заходів.

Доводи прокурора про те, що наведені в окремій ухвалі порушення процесуального закону не можна вважати істотними, через що у суду не було підстав ухвалювати у справі оскаржувану ухвалу, є помилковими, оскільки з огляду на вимоги вказаних статей для ухвалення у справі окремої ухвали, виявлені судом порушення не обов'язково мають бути істотними та закріпленими у ст. 370 КПК України 1960 року.

Відповідно до вимог процесуального закону, положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та правозастосовної практики Європейського суду з прав людини кримінальну справу має бути вирішено судом протягом розумного строку.

Однак органами досудового слідства були порушені вказані принципи строків розгляду справи, унаслідок відсутності оперативності розслідування справи та чіткого виконання вимог закону.

З матеріалів справи видно, що кримінальна справа, порушена щодо ОСОБА_6, судом двічі направлялась на додаткове розслідування з одних і тих самих підстав, для встановлення практично однакових обставин, однак органи досудового слідства, практично не встановивши нових обставин, які б мали доказове значення, щодо складу злочину, який ставився у вину ОСОБА_6 та доведеності її винуватості знову спрямовували справу до суду не приймаючи у ній належних процесуальних рішень.

Також, матеріалами справи підтверджується встановлений апеляційним судом факт порушення права на захист ОСОБА_6, закріпленого ст. 43 КПК України 1960 року, оскільки слідчим прокуратури було безпідставно та протизаконно прийнято постанову про недопуск захисника ОСОБА_5 до участі у справі у той час як цей захисник постановою суду вже був допущений до участі у якості захисника ОСОБА_6

Доводи прокурора про те, що таке рішення слідчого є правильним оскільки постановою суду від 24 червня 2008 року адвокат ОСОБА_5 був відсторонений від участі у справі є неспроможними, оскільки у подальшому цього захисника постановою від 29 липня 2009 року було допущено до участі у справі у якості захисника.

Також безпідставними є вказівки прокурора про те, що незадоволення клопотання ОСОБА_6 про ведення досудового слідства української мовою не є порушенням, тому що обвинувальний висновок складений українською мовою, оскільки процесуальний закон не обмежує особу, щодо якої порушено кримінальну справу, заявляти різні клопотання, а відповідно до положень ст. 10 Конституції України, яка є Основним Законом, державною мовою в Україні є українська мова. Наведене свідчить, що ОСОБА_6 мала законні підставі вимагати проведення досудового слідства українською мовою.

Також апеляційний суд обгрунтовано вказав на сприяння затягування розгляду справи з боку прокурора, який підтримував державне обвинувачення у суді.

З огляду на тривалість розгляду справи, завчасне її призначення до апеляційного розгляду, а також з урахуванням принципу добросовісності користування своїми правами сторонами кримінального провадження, клопотання прокурора про перенесення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомитись з її матеріалами, судом було правильно розцінено як затягування розгляду справи.

Керуючись наведеним та матеріалами справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної окремої ухвали суду.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, в ході перевірки матеріалів справи не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

ухвалу та окрему ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.