Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Єлфімова О.В. у справі № 12013060380002285 за касаційними скаргами представника цивільного позивача ОСОБА_2, представника ПАТ "Страхова компанія "АХА Стахування" та захисника Гошка В.І. на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 року щодо ОСОБА_4.

В ухвалі від 25 квітня 2017 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановила рішення поміж іншого про часткове задоволення касаційної скарги захисника ГошкаВ.І.Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 16 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2016 рокущодо ОСОБА_4 змінила. На підставі ст. 75 КК звільнила засуджену ОСОБА_4 від відбування призначеного їй за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Не погоджуюсь з таким рішенням колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зважаючи на таке.

Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у своїх рішеннях. Так, у Рішенні № 15-рп/2004 (v015p710-04) Конституційний Суд України зазначив: "Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з частиною другою статті 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип справедливості покарання, відповідно до якого покарання має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, зі змісту судових рішень убачається, що суд першої інстанції при вирішенні питання про призначення покарання засудженій ОСОБА_4, з яким погодився апеляційний суд, врахував такі обставини, як: молодий вік засудженої, позитивні характеристики, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, добровільне відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_5 у повному обсязі та часткове відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а також думку потерпілих, які не наполягали на суворому покаранні, однак покладалися у цьому питанні на розсуд суду й відсутність обставин, що обтяжують покарання, та розцінив їх, як підстави для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 69 КК і призначив їй покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 286 КК.

Разом з тим, аналогічні обставини наведені в ухвалі від 25 квітня 2017 року при застосуванні ст. 75 КК.

На мою думку, при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, колегія суддів касаційного суду повторно не могла посилатися в своєму рішенні на ті ж самі пом'якшуючі покарання обставини, які вже були ураховані при застосуванні до засудженої положень ст. 69 КК.

Водночас, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким, невідворотні наслідки у виді смерті двох людей, часткове відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а також позиція потерпілих, які покладалися в частині призначення покарання на розсуд суду та відсутність будь-яких інших нових пом'якшуючих покарання обставин, не давало підстав дійти висновку про можливість виправлення засудженої ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства.

Таким чином, вважаю застосування судом касаційної інстанції до засудженої ОСОБА_4 положень ст. 75 КК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а покарання несправедливим і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м'якості.