Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й., суддів Колесниченка В.М., Наставного В.В. за участю прокурора Криворучка В.О., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5.

Вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2011 року засуджено

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого, за ч. 1 ст. 320 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 700 грн із позбавленням права займати в медичних закладах посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов'язків, строком на 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_5 засуджено за те, що він, обіймаючи посаду головного лікаря Гайсинської центральної районної лікарні (далі ЦРЛ), у період із 22 червня 2009 року до 28 липня 2010 року навмисно порушив визначені законодавством правила щодо обов'язкового облаштування в ЦРЛ спеціально обладнаного приміщення для зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів і щодо отримання спеціального дозволу (ліцензії) на право провадження господарської діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. При цьому за відсутності реальних перешкод і наявності необхідних можливостей ніяких організаційно-розпорядчих заходів для облаштування такої кімнати та отримання спеціального дозволу (ліцензії) не здійснив, унаслідок чого Гайсинська ЦРЛ тривалий час незаконно зберігала і використовувала з передбаченою її статутом метою наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2013 року вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасовано, а справу щодо нього провадженням закрито на підставі ст. 39 КК України і п.2 ч.1 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 320 КК України.

Скасовуючи вирок, суд апеляційної інстанції указав, що з урахуванням показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 щодо відпуску Гайсинській ЦРЛ наркотичних засобів із триденним запасом, які зберігались у сейфах старших медсестер відділень, ОСОБА_5 не було істотно порушено порядку зберігання наркотичних засобів та ним дотримано наказу МОЗ України № 11 від 21 січня 2010 року (z0347-10) "Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров'я України", який визначає, що у лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів може здійснюватись в обсягах, що не перевищують двотижневої потреби закладу в них, у відділеннях лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я - тридобової, на постах (у кабінетах) - однодобової, а на вихідні (святкові) дні - тридобової потреби в них.

Також суд апеляційної інстанції указав, що місцевим судом не спростовані показання ОСОБА_5 про те, що для отримання ліцензії проводилась необхідна підготовка і не отримання ліцензії в скорочені строки не залежало від діяльності головного лікаря. При цьому суд послався на показання свідка ОСОБА_12, який підтвердив, що ОСОБА_5 звертався до районної Ради з пропозицією ввести в структуру ЦРЛ міжлікарняну аптеку, оскільки в неї були всі ліцензії на зберігання і обіг наркотичних засобів і відповідно обладнана кімната. Постійна комісія районної Ради не підтримала цю пропозицію, а надала рекомендації створити аптеку в своїй структурі.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії головного лікаря ОСОБА_5 при використанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів були спрямовані на надання медичної допомоги населенню з метою відвернення небезпеки, що загрожувала хворим, при цьому небезпека була реальна і не могла бути усунута чи відвернута іншим шляхом, а тому, оскільки ОСОБА_5 діяв у стані крайньої необхідності з метою усунення небезпеки життю і здоров'ю людей і ця небезпека в даній обстановці не могла бути усунута іншими засобами, в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст. 320 КК України.

У касаційній скарзі заступник прокурора Вінницької області вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Стверджує про те, що Апеляційним судом Вінницької області неправильно застосовано вимоги ст. 39 КК України, яка визначає, що стан крайньої необхідності характеризується активною поведінкою суб'єкта, тобто його дією проти певних реальних конкретних загроз особі, її чи інших осіб законним правам. Зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не навів доводів на спростування висновків місцевого суду про порушення ОСОБА_5 нормативних та законодавчих вимог, які визначають порядок обігу наркотичних засобів. Також посилається на те, що мотиви, з який суд апеляційної інстанції визнав відсутність в діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 320 КК України, є необґрунтованими та не спростовують доказів обвинувачення про порушення ОСОБА_5 порядку зберігання наркотичних засобів лише в спеціально обладнаній окремій кімнаті та вчинення понад рік діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів без отримання відповідної ліцензії. Додатково вказує, що ухвала не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року та винесена з порушенням ст. 362 КПК України 1960 року.

На касаційну скаргу прокурора подано заперечення ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу заступника прокурора Вінницької області та просив її задовольнити, скасувавши ухвалу суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано кримінальний закон, а саме ст. 39 КК України, яка визначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Так, відповідно до ст. 39 КК України стан крайньої необхідності передбачає активну поведінку суб'єкта, і елементом підстави крайньої необхідності є відсутність у конкретної особи у даній обстановці реальної можливості усунути небезпеку іншими засобами, ніж заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.

В ухвалі суду апеляційної інстанції не наведено доказів, які б підтверджували ці обставини, зокрема й те, що ОСОБА_5 був позбавлений можливості протягом тривалого часу вжити організаційно-розпорядчих заходів до усунення порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Разом з тим, при постановленні судових рішень щодо ОСОБА_5 поза увагою суду першої та апеляційної інстанції залишилося те, що органами досудового слідства ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 320 КК України, а, вирішуючи питання про відповідальність за ст. 320 КК України за порушення встановлених правил, потрібно з'ясовувати, які саме правила були порушені.

Так, органи досудового слідства обвинувачували ОСОБА_5 в тому, що він із 22 червня 2009 року до 28 липня 2010 року не вжив заходів до обов'язкового облаштування в ЦРЛ спеціально обладнаного приміщення для зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, чим істотно порушив порядок зберігання наркотичних засобів, визначений наказом МОЗ України № 11 від 21 січня 2010 року (z0347-10) "Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров'я України" та наказом Міністерства внутрішніх справ України № 216 від 15 травня 2009 (z0759-09) року.

Разом з тим, наказ МОЗ України № 11 від 21 січня 2010 року (z0347-10) "Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров'я України", який регламентує обов'язковість облаштування в закладах охорони здоров'я спеціально обладнаного приміщення для зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, набрав чинності 18 червня 2010 року.

До набрання чинності цього наказу діяв наказ МОЗ України № 11 від 21 січня 2010 року (z0347-10) "Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів в державних і комунальних закладах охорони здоров'я України", в правилах якого було передбачено порядок зберігання тридобової потреби наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів в замкнених вогнетривких сейфах або при їх відсутності в замкнених металевих шафах, надійно прикріплених до підлоги чи стіни.

Дотримання зазначеного порядку зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів було підтверджено показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і у касаційній скарзі прокурором не заперечується.

Таким чином у період 22 червня 2009 року до 18 червня 2010 року ОСОБА_5 не порушувалися правила зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_5 у період із 18 червня 2010 року до 28 липня 2010 року, тобто протягом 1 місяця і 10 днів, не вжив заходів до облаштування спеціальної кімнати відповідно до положень наказу Міністерства внутрішніх справ України № 216 від 15 травня 2009 року (z0759-09) , яким передбачено вимоги до об'єктів і приміщень, призначених для здійснення діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та зберігання вилучених з незаконного обігу таких засобів і речовин.

Також є правильним висновок про те, що за відсутності реальних перешкод ОСОБА_5 протягом тривалого часу порушував Порядок провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та контролю за їх обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 589 від 03 червня 2009 року (589-2009-п) , і не вживав заходів до отримання ЦРЛ спеціального дозволу (ліцензії) на право провадження господарської діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

Одночасно відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 320 КК України, настає лише в тому разі, коли порушення правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів було істотним, тобто створювало реальну небезпеку для здоров'я людей або виходу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів з-під контролю. Малозначне порушення цих правил відповідно до ч.2 ст. 11 КК України злочином не визнається, оскільки не заподіює і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству та державі.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 не було пред'явлено обвинувачення в тому, що порушення ним правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів створило реальну небезпеку для здоров'я людей та виходу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів з-під контролю осіб, відповідальних за їх обіг у Гайсинській ЦРЛ.

З урахуванням конкретних обставин справи, того, що порушення правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів не було істотним, і головним лікарем Гайсинської ЦРЛ ОСОБА_5 було забезпечено здійснення щоденної діяльності по наданню медичної допомоги населенню з призначенням хворим і за необхідності використанням для їх лікування наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, колегія суддів дійшла висновку про малозначність діяння ОСОБА_5 і необхідність закриття кримінальної справи щодо нього з підстав, передбачених ч.2 ст. 11 КК України.

За таких обставин апеляційний суд правильно встановивши відсутність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 320 КК України, неправильно визначив мотиви виправдання - вчинення діяння в стані крайньої необхідності, оскільки ОСОБА_5 вчинено малозначне діяння.

З мотивів наведених вище, зазначене неправильне застосування апеляційним судом вимог ст. 39 КК України не є підставою для скасування ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5, як про це просить прокурор.

Разом з тим, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає зміні, оскільки ОСОБА_5 вчинив малозначне діяння, яке в силу ч.2 ст. 11 КК України не є злочином, а тому вирок щодо нього підлягав скасуванню не з підстав ст. 39 КК України, п.2 ч.1 ст. 6 КПК України 1960 року, а з підстав, передбачених ч.2 ст. 11 КК України, п.2 ч.1 ст. 6 КПК України 1960 року.

Керуючись ч.2 ст. 11 КК України, статтями 6, 394- 396, 400-1 КПК України 1960 року та п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) України, колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5 змінити, вважати, що вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2011 року щодо ОСОБА_5 скасовано, а справу щодо нього провадженням закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України 1960 року та ч.2 ст. 11 КК України за відсутності в його діянні складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 320 КК України, через малозначність.