Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Соколова О.В., Шемяткіна О.О.,

від відповідача - Дмитренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015

у справі № 826/126/14

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за 2013 рік, за результатами якої складено акт від 27.09.2013 № 1170/40-50/37-20/25394566, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 13697352,39 грн.; пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до: завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 13 509 110,30 грн.; заниження позитивного значення податку на додану вартість поточного звітного періоду в розмірі 188 242,09 грн. за червень 2013 року; підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму податку на додану вартість в розмірі 13 435 021,00 грн.; пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету в розмірі 262 331,00 грн. за червень 2013 року.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 11.10.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000153710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 393 496,50 грн., у тому числі за основним платежем - 262 331,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 131 165,50 грн.; № 0000143710 яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 435 021,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 717 511,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ "Ферко", ТОВ "Судносервіс", ПрАТ "Аспект", ТОВ "ВКФ "Мілана", ТОВ "Чугуєво" та ФГ "Родомир-Агро", на підставі укладених договорів поставки.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій з поставки товару між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема, видатковими накладними, рахунками-фактур, актами прийому-передачі, податковими накладними.

Оплата за поставлені товар та послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується копіями платіжних доручень, які долучені до матеріалів справи.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності ДП "Сантрейд" є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

ДП "Сантрейд" входить до складу компанії "Бунге Україна", яка є підрозділом потужної міжнародної компанії Bunge, що займає домінуючу позицію в агробізнесі та виробництві продуктів харчування, та виробляє олію під широковідомою маркою "Олейна".

Також, судами встановлено, що соя позивачем придбавалася для експорту за кордон, і факт такого експорту підтверджено наявними в матеріалах справи експортними деклараціями, що свідчить про реальний рух активів позивача та спростовує висновки податкового органу.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 залишити без змін.

ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .