Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Суржка А.В.,

суддів: Орлянської В.І., Франтовської Т.І.,

розглянувши касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013220460002485, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого сплачені витрати на правову допомогу в сумі 4 000 грн. та на відшкодування моральної шкоди - 15 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року вищезазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі представник потерпілого, не оспорюючи фактичних обставин кримінального правопорушення, ставить вимогу про зміну судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ОСОБА_3 ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості, а також в частині задоволення цивільного позову. Вважає, що звільнення ОСОБА_3 від призначеного судом покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України є необ'єктивним, оскільки на його думку засуджений, відчувши безкарність за вчинене, може продовжити злочинну діяльність. Поряд з цим, просить задовольнити цивільний позов ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки йому ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких потерпілий потребує лікування, на яке йому потрібно 7 411 грн. 57 коп., а також вказує на необхідність стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000 грн., обґрунтовуючи це тим, що потерпілий крім явного фізичного болю, відчував великі душевні страждання, так як травми стосуються його обличчя та можливості повноцінно харчуватися і спілкуватися з оточуючими людьми.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку суду, ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4, 3 липня 2013 року приблизно о 14 год. 30 хв., знаходячись біля Комунального закладу охорони здоров'я "Харківська міська поліклініка № 3", що розташована за адресою: м. Харків, вул. М. Рибалка, 12, де зустрілися з ОСОБА_1 та запропонували повернути борг, а саме: грошові кошти в сумі 150 гривень, які останній раніше позичав. Під час бесіди щодо повернення боргу ОСОБА_1, на думку ОСОБА_3, став поводити себе нахабно, у зв'язку з чим у останнього виникли особисті неприязні стосунки до потерпілого та умисел на спричинення тілесних ушкоджень, в результаті чого ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_1 не менше двох ударів в голову та по обличчю. ОСОБА_4 намагався зупинити дії ОСОБА_3, внаслідок чого останній відвернувся, а ОСОБА_1 зміг побігти до дому. ОСОБА_3 пішов за останнім до його дому за адресою: АДРЕСА_1, та почав стукати у двері. До нього вийшов батько потерпілого - ОСОБА_5, який спробував примирити ОСОБА_3 зі своїм сином, але останній упевнив батька, що конфлікт вичерпаний. В результаті чого батько дозволив ОСОБА_1 піти разом із ОСОБА_3 ОСОБА_1, будучи не обізнаним про наміри ОСОБА_3 щодо подальшого спричинення тілесних ушкоджень, пішов разом з останнім та ОСОБА_4 Вони зайшли до ліфтового приміщення будинку, де між потерпілим та ОСОБА_3 сталася розмова, в ході якої останній, усвідомлюючи протиправність своїх дій та на ґрунті особистих неприязних відносин, заподіяв ОСОБА_1 не менше трьох ударів в обличчя та по голові. Після того, як ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 вийшли з приміщення будинку на вулицю, зайшовши за ріг будинку, ОСОБА_1 втік від ОСОБА_3 В результаті протиправних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_1, були спричинені тілесні ушкодження, які згідно висновку судово - медичної експертизи № 1380-с від 21 серпня 2013 року за своєю ознакою відносяться до середнього ступеня тяжкості за ознакою стійкої втрати працездатності менш ніж на 1/3, а також тілесні ушкодження, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання представником потерпілого порядку та строків касаційного оскарження, відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Обставини скоєння ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, його кваліфікація та винуватість останнього, вироком суду доведена, в касаційній скарзі не оскаржується, і в колегії суддів сумніву не викликає, а тому касаційним судом судові рішення в цій частині не перевіряються.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а також дані про особу винного, який раніше не судимий, офіційно не працює, на обліках в наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває, за місцем проживання характеризуй задовільно. В силу ст. 66 КК України повне визнання вини, щире каяття, суд визнав обставинами, що пом'якшують ОСОБА_3 покарання, а обставин, які обтяжують покарання не встановив. Тому, обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення останнього без позбавлення волі із звільненням його від відбування покарання з іспитовим строком.

Тому, призначене ОСОБА_3 покарання судом першої інстанції з урахуванням всіх обставин справи та особи засудженого, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Посилання в касаційній скарзі представника потерпілого на те, що ОСОБА_3 не визнав позовні вимоги, не відшкодував матеріальні збитки, на його думку свідчить про те, що останній не розкаявся, є необґрунтованими і спростовуються вищевикладеним.

Суд першої інстанції обґрунтовано не задовольнив позов потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 - 7 411 грн. 57 коп., вказавши, що стягнення майбутніх витрат на протезування зубів не може бути задоволено, оскільки такі вимоги є вимогами на майбутнє та задовольнятися не можуть, так як діючим законодавством не передбачена можливість стягнення таких витрат.

Також, відповідно до ст. 1167 ЦК України при призначенні розміру відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, суд виходив з вимог розумності, виваженості та справедливості, стягнувши з ОСОБА_3 на користь потерпілого 15 000 грн.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами представника потерпілого та прокурора, в порядку ст. 404 КПК України, перевіривши ретельно всі їх доводи, не знайшов підстав для скасування вироку суду, визнавши звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного йому судом покарання з іспитовим строком, а також часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 - обґрунтованим і в колегії суддів сумніву не викликає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, є законною та вмотивованою.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 28 січня 2014 року щодо ОСОБА_3.

Ухвала оскарженню не підлягає.