5-778км14 Про скоєння наїзду на пішохода Внаслідок чого остання отримала середнього та легкого ступеню тяжкості тілесні ушкодження - 03.04.2014 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні 03 квітня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 09 жовтня 2013 року, якою змінено вирок Барського районного суду Вінницької області від 24 липня 2013 року щодо засудженого ОСОБА_2

Вказаним вироком засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку 2 роки, та з покладенням на нього обов'язку передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком суду вирішено долю речового доказу по справі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 понесені нею матеріальні збитки у сумі 9945, 04 грн., завдану їй моральну шкоду у сумі 15000, 00 грн., та 24249, 91 грн. - компенсації за не отримані кошти згідно прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 жовтня 2013 року вирок місцевого суду змінено: виключено з його мотивувальної частини кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - порушення правил експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом.

А також, скасовано вирок в частині задоволення цивільного позову ОСОБА_4, а справу в цій частині направлено до того ж суду на новий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок суду залишений без зміни.

За вироком суду, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 14 травня 2011 року, приблизно о 11 годині 20 хвилин, у м. Бар Вінницької області керуючи власним автомобілем ВАЗ 21099 державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Червоноармійська, порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , та не справившись з керування транспортного засобу скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 Внаслідок чого остання, згідно висновку експерта, отримала середнього та легкого ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпіла просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально - процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вважає, що до ОСОБА_2 безпідставно застосовані вимоги ст. 75, 76 КК України, оскільки при призначенні останньому покарання судом не в повній мірі враховані дані про особу засудженого; не враховано обставину, що обтяжує покарання - тяжкі наслідки, завдані злочином, чим порушено вимоги ст. 65 КПК; безпідставно враховано обставини, що пом'якшують покарання: активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування шкоди. Крім того, посилається, що шкода їй засудженим відшкодована лише частково.

Вказує, що суд у вироку жодним чином не мотивував причини не призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У зв'язку з цим потерпіла вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 323, 324, 334 КПК.

Суд апеляційної інстанції не звернув на ці порушення уваги, розглянув її апеляцію з порушенням норм процесуального права, а тому його ухвала не відповідає вимогам ст. 377 КПК. При цьому вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано вирок суду в частині цивільного позову, з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Також зазначає, що ні органами досудового слідства, ні судом першої інстанції, ні апеляційної інстанції нерозглянуті її клопотання щодо вжиття заходів забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на майно засудженого, що є порушенням вимог ст. ст. 29, 126 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпілої захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить судові рішення щодо останнього залишити без зміни, оскільки вважає їх законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу потерпілої безпідставною.

Заслухавши суддю-доповідача, представника потерпілої, на підтримку касаційної скарги у повному обсязі, засудженого та його захисника, які заперечували проти задоволення касаційної скарги; думку прокурора, який вважав, що ухвалу апеляційної інстанції необхідно залишити без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо доводів потерпілої про безпідставність звільнення судом ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то вони є непереконливими.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку, суд, звільняючи ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що злочин вчинений з необережності, особу винного, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, вину у скоєному визнав, та обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування завданого збитку. Також, судом враховане і те, що під час розгляду справи у суді ОСОБА_2 намагався ще відшкодувати потерпілій завданий збиток, але остання відмовилась отримувати кошти (т. 2 а.с.117-119).

Обставин, які б обтяжували покарання, судом не встановлено.

З урахуванням сукупності перелічених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням є мотивованим, а покарання таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, а тому доводи касаційної скарги потерпілої про недотримання судом цих вимог, безпідставні.

Твердження касатора про те, що суд безпідставно не позбавив засудженого права керувати транспортними засобами, є необґрунтованими. У санкції ч. 1 ст. 286 КК України зазначене додаткове покарання є альтернативним, а його не призначення судом належним чином мотивовано, з таким рішенням погоджується й колегія суддів.

Вирок суду відповідає вимогам ст. ст. 323, 324, 334 КПК.

Відповідно до змісту ст. 377 КПК, ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, а тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Окрім додержання інших, передбачених ст. 377 КПК вимог, в ухвалі слід проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи процесуальний закон. У разі залишення вироку без зміни в ухвалі необхідно докладно викласти мотиви й підстави відхилення апеляції, а також докази, що спростовують наведені в останній доводи.

Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляції потерпілої та її адвоката, а також прокурора, зазначені ними доводи перевірив, дав на них відповіді і своє рішення належним чином вмотивував.

А тому, твердження потерпілої про порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК, оскільки він не звернув уваги на невідповідність вироку суду першої інстанції положенням ст. ст. 323, 324, 334 КПК, колегія суддів вважає безпідставними.

Посилання касатора про те, що судами не розглянуті її клопотання щодо вжиття заходів забезпечення цивільного позову шляхом накладення арешту на майно засудженого, також не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпіла подавала до суду першої інстанції таке клопотання і судом воно було розглянуте у відповідності до вимог закону, про що винесено відповідну постанову (т. 2 а.с. 24).

Між тим, аналогічні клопотання потерпілою подавалися і до суду апеляційної інстанції проте судом розглянуті не були. Однак, колегія суддів вказане до уваги не бере, оскільки справа в частині вирішення цивільного позову апеляційною інстанцією скасована, та направлена на новий судовий розгляд, що не позбавляє права потерпілу заявляти такі клопотання при новому розгляді в порядку цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК 1960 року у касаційному порядку можуть бути перевірені ухвали апеляційного суду, постановлені щодо вироків місцевих судів, крім випадків, коли апеляційною інстанцією зазначені вироки скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Отже, доводи касаційної скарги потерпілої щодо безпідставного скасування вироку суду в частині цивільного позову, з направленням справи на новий судовий розгляд, не можуть бути предметом розгляду касаційної інстанції.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, чи неправильного застосування кримінального закону які тягнуть за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не встановлено, а тому касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає.