Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів Дембовського С.Г., Слинька С.С.,

за участю прокурора Деруна А.І.,

засудженого ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1.

Зазначеним вироком засуджено:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу 12.04.2010 року за ч.2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки, 29.07.2011 року звільненого умовно-достроково на невідбутий строк 6 місяців 1 день,

- за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки і 6 місяців.

Цим же вироком засудженого ОСОБА_3 судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржені.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

21 лютого 2012 року близько 05 год, ОСОБА_1, діючи повторно за попередньою змовою із ОСОБА_3, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи на сходовій площадці в АДРЕСА_1, під приводом повернення боргу за виклик таксі, застосували до ОСОБА_4 насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, та спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження, відкрито заволоділи його майном на загальну суму 418 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1 вказує на незаконність оскаржуваних судових рішень щодо нього у зв'язку з неповнотою судового слідства, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону. Стверджує, що він примушував ОСОБА_4 до виконання цивільно-правових зобов'язань, а тому його дії неправильно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд;

- захисник ОСОБА_2, надаючи свій аналіз доказам, посилається на незаконність оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_1 та просить їх змінити, перекваліфікувавши дії останнього із ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 355 КК України з призначенням засудженому покарання у межах санкції цієї частини статті КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, який наполягав на задоволенні касаційних скарг, думку прокурора Деруна А.І. про законність та обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, підтверджується показами самого засудженого, який не заперечував того, що він разом з ОСОБА_3 застосували до ОСОБА_4 насильство та відкрито заволоділи його майном на загальну суму 418 грн. Ці показання засудженого узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з даними протоколів відтворення обстановки та обставин події від 21.02.2012 року за участю ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 при проведенні яких ці особи продемонстрували механізм вчиненого злочину; даними протоколу вилучення від 21.02.2012 року відповідно до якого у ОСОБА_1 вилучено два мобільні телефони марок "Самсунг Е 108-і", "Самсунг Е1150-і", належні потерпілому ОСОБА_4; із даними висновку судово-медичної експертизи № 219 від 24.02.2012 року та іншими доказами, які були повно, всебічно досліджені, об'єктивно оцінені судом у судовому засіданні.

Твердження касаційних скарг захисника ОСОБА_2 та засудженого про те, що дії ОСОБА_1 полягали у примушуванні потерпілого ОСОБА_4 до виконання цивільно-правових зобов'язань, та необхідність їх кваліфікації за ч. 2 ст. 355 КК України є безпідставними.

Так, кримінальна відповідальність за ст. 355 КК України настає за примушування потерпілого до виконання цивільно-правових зобов'язань, які за своїм змістом мають випливати із передбачених законом підстав, та за відсутності посягання на чуже майно.

Разом з тим, із встановлених судом обставин справи убачається, що між ОСОБА_4 та засудженим ОСОБА_1 будь-яких цивільно-правових зобов'язань не існувало, а майном потерпілого засуджений відкрито заволодів із застосуванням насильства щодо ОСОБА_4

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно розглянув справу і постановив ухвалу, зміст якої відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

При призначенні ОСОБА_1 покарання ближче до мінімальної межі санкції ч.2 ст. 186 КК України, судом ураховано тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженого, який раніше судимий, задовільно характеризувався за місцем проживання, фактичне відшкодування збитків потерпілому ОСОБА_4, який не наполягав на призначенні суворого покарання. Також судом ураховано обтяжуючі покарання обставини - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочинів.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів. Вважати це покарання надмірно суворим підстав немає.

З урахуванням викладеного, касаційні скарги захисника ОСОБА_2 і засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 р., пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів,

вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.