Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі:

головуючого Вільгушинського М. Й., суддів Слинька С. С. і Дембовського С. Г., за участю прокурора секретаря судового засідання Сорокіної О. А., Петрика В. В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_6

Зазначеним вироком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки із застосуванням примусових заходів медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 засуджено за те, що він 20 листопада 2012 року близько 18 години у дворі домоволодіння по АДРЕСА_2 викрав малолітню ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та утримував її в погребі літньої кухні по АДРЕСА_1 до 00 години 10 хвилин 21 листопада 2012 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що суд, призначаючи покарання, не в повній мірі врахував суспільну небезпеку кримінального правопорушення та дані щодо особи засудженого. Крім того, вважає, що апеляційним судом в ухвалі не наведено переконливих мотивів щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги про м'якість призначеного покарання. Разом із тим, у резолютивній частині ухвали, апеляційним судом не вказано, яку апеляційну скаргу прокурора залишено без зміни та стосовно якої особи винесено вирок районним судом.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про залишення без задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації дій за ч. 2 ст. 146 КК України, в касаційній скарзі прокурора не оспорююється.

Доводи прокурора про м'якість призначеного покарання, не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

При призначенні ОСОБА_6 покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість учиненого кримінального правопорушення, дані про особу засудженого, який уперше притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризувався за місцем робити й проживання, стан його здоров'я, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Також ураховано думку представника потерпілої, яка просила суворо не карати засудженого. На підставі цього суд призначив ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 146 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки та із урахуванням акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи застосував примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Це покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а тому колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку у зв'язку з м'якістю призначеного покарання, як про це порушено питання в скарзі прокурора.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом перевірки судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Свої висновки, із цього питання, з якими погоджується колегія суддів, суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд ретельно перевірив і правильно оцінив.

Посилання прокурора щодо неправильності змісту резолютивної частини ухвали апеляційного суду не обумовлені нормами кримінального процесуального закону і не тягнуть скасування чи зміну судового рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, також не встановлено.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436 КПК України,

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 7 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.