Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.,

суддів: Орлянської В.І., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

при секретарі Петрик В.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Мостиського районного суду Львівської області від 18 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 5 вересня 2013 року.

Вироком Мостиського районного суду Львівської області від 18 червня 2013 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася у м. Львові, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1020 грн.

ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що 27 червня 2012 року близько 7 години на зупинці маршрутного таксі на залізничній станції с. Тщенець Мостиського району Львівської області під час конфлікту, який виник між нею та потерпілою ОСОБА_3 навмисно шарпнула ОСОБА_3 за руку в результаті чого та випала з таксі, вдарилась ногою об дорожнє покриття та отримала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 5 вересня 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник просить судові рішення скасувати, а провадження щодо ОСОБА_2 закрити за відсутності в її діяннях складу кримінального правопорушення посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, захисник вказує на те, що дії ОСОБА_2 неправильно кваліфіковані за ч.2 ст. 125 КК України, оскільки висновки суду про те, що вона умисно спричинила потерпілій легкі тілесні ушкодження є безпідставними. Крім того зроблені у вироку висновки про те, що ОСОБА_2 усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, могла і повинна була передбачити можливість настання шкідливих наслідків свідчить про дії вчинені з необережності. Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів не дав належної відповіді на доводи її апеляційної скарги з цього приводу та зробив неправильний висновок щодо законності вироку.

На касаційну скаргу надійшло заперечення від потерпілої ОСОБА_3 в яких вона просить залишити судові рішення без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу та вважає необхідним скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної, перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Кримінальним Кодексом України (2341-14) (ст.125 КК) передбачена відповідальність за спричинення легких тілесних ушкоджень лише у тому випадку, якщо такі тілесні ушкодження були спричинені умисно. У випадку спричинення особі легких тілесних ушкоджень з необережності такі діяння не являються кримінально -караними.

Як убачається з вироку, постановленого щодо ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що вона, знаходячись біля маршрутного таксі на зупинці громадського транспорту, діючи на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, які виникли в неї з ОСОБА_3 з приводу зайняття місця в маршрутному таксі, умисно шарпнула ОСОБА_3 за руку, в результаті чого та випала з транспортного засобу, вдарилася ногою об дорожнє покриття та отримала травму лівого колінного суглоба, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.

При цьому обґрунтовуючи доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину суд послався на те, що вона усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, могла і повинна була передбачити можливість настання шкідливих наслідків.

Таким чином суд фактично встановив наявність у ОСОБА_2 необережної форми вини, разом із тим кваліфікував її дії за ч.2 ст. 125 КК України тобто у злочині, який може бути вчинений лише з прямим умислом, тим самим допустив неправильне застосування кримінального закону.

Разом із тим за результатами розгляду провадження за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції погодився з вироком місцевого суду і залишив його в силі.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити, постановлені по справі судові рішення скасувати, кримінальне провадження закрити в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 434 - 439 КПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу захисника задовольнити.

Вирок Мостиського районного суду Львівської області від 18 червня 2013 року та ухвалу Апеляціного суду Львівської області від 5 вересня 2013 року постановлені щодо ОСОБА_2 скасувати.

Провадження по справі закрити у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення на підставі ч.1 п.2 ст. 284 КПК України.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Згідно з оригіналом С.І. Кравченко