Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів Колесниченка В.М., Слинька С.С.,

за участю прокурора Голюги В.В.,

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 27 березня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року засуджено:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, - за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього майна, що є його власністю;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого, - за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією усього майна, що є його власністю;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого, - за ст. 198 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць 14 днів;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина Молдови, раніше судимого: 03.09.2008 року за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, 19.02.2009 року звільненого від подальшого відбування покарання на підставі Закону України "Про амністію",

- за ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації всього майна, що є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого виду покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_4 15 600 грн. на відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди та 50 000 грн. - моральної шкоди.

Вирішено питання про зарахування строків попереднього ув'язнення та речові докази.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 13.12.2006 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та остаточно визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року апеляції засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 задоволено частково, зазначений вирок щодо ОСОБА_8 скасовано, а справу щодо нього направлено на новий судовий розгляд.

Вищевказаною ухвалою суду апеляційної інстанції апеляції засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року щодо них - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

24 лютого 2010 року в 19.30 год. ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на автомобілі "Тойота Королла", державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням останнього, під'їхали до буд. № 4 по пр. М. Жукова в м. Одесі, після чого ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, вийшли з автомобіля та направились на подвір'я будинків № 10/3, 10/4 зазначеної вище вулиці.

ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, за попередньою змовою, приблизно о 20.15 год., перебуваючи за вказаною адресою, де ОСОБА_6, діючи відповідно до відведеної ролі з метою заволодіння майном, завдав потерпілому ОСОБА_4 удар кулаком в обличчя, від якого той упав на землю та втратив свідомість. Після цього вони утрьох нанесли ОСОБА_4 удари ногами у різні частини тіла, завдавши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. У ході нападу ОСОБА_6 заволодів майном та грошовими коштами потерпілого ОСОБА_4 на загальну суму 4 963,82 грн. Повернувшись до автомобіля ОСОБА_5, вони покинули місце події, не повідомивши останнього про вчинене.

ОСОБА_5 дізнався про вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розбійного нападу через кілька днів, знайшовши у своєму автомобілі барсетку з документами на ім'я ОСОБА_4, про що працівників правоохоронних органів не повідомив.

У касаційних скаргах:

- потерпілий ОСОБА_4 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та направлення справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що всупереч положень ст. 277 КПК 1960 року суд не надав потерпілому та його представнику ОСОБА_10 копію постанови прокурора про зміну обвинувачення та не роз'яснив право потерпілого підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі. Крім того, на думку потерпілого, призначене ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України внаслідок м'якості не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу останнього;

- засуджений ОСОБА_1, посилаючись на визнання ним вини, щире каяття, перебування на обліку у лікаря психіатра та проходження лікування, порушує питання про пом'якшення призначеного йому покарання;

- захисник ОСОБА_2 порушує питання про зміну вироку шляхом пом'якшення призначеного засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 покарання. На думку захисника, тяжкість злочину, обставини, що пом'якшують покарання засудженому ОСОБА_3, а саме: визнання вини, щире каяття, те, що він має хвору матір, яка потребує догляду, дає підстави для призначення йому більш м'якого покарання, у тому числі із застосуванням вимог ст. 69-1 КК України. Вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_1 суд повною мірою не врахував тяжкість злочину, а також обставини, що його пом'якшують, а саме: визнання вини, щире каяття у вчиненому, тривале лікування внаслідок загострення психічного стану, що на думку захисника, давало підстави для призначення більш м'якого покарання, у тому числі відповідно до положень ст. 69-1 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 в частині доводів щодо істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та зазначав про необґрунтованість доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга потерпілого підлягає задоволенню, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 383 КПК 1960 року ухвала апеляційного суду в частині скасування вироку суду щодо ОСОБА_8 та направлення справи щодо нього на новий судовий розгляд не є предметом перевірки судом касаційної інстанції, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставою для скасування вироку, ухвали чи постанови, є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. При перевірці матеріалів справи касаційним судом установлено, що місцевий суд при розгляді справи щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили суду правильно застосувати кримінальний закон та постановити законний і обґрунтований вирок.

Так, під час розгляду справи прокурор своєю постановою від 10 вересня 2012 року змінив обвинувачення по справі, виклавши його у новій редакції, при цьому, зокрема, дії ОСОБА_5 перекваліфікував із ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України на ст. 198 КК України (т. 6, а.с. 86-90).

Із протоколу судового засідання, яке відбулось 11 вересня 2012 року за участю представника потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_10, убачається, що прокурор підтримав змінене обвинувачення, однак всупереч вимог ст. 277 КПК 1960 року судом не було роз'яснено право потерпілого підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі. У протоколі також відсутні дані про вручення копії постанови прокурора про зміну обвинувачення представнику потерпілого. Крім того, з матеріалів справи не убачається, що потерпілому ОСОБА_4 направлялася копія вказаної постанови прокурора про зміну обвинувачення. Також, всупереч вимог ст. 318 КПК 1960 року представнику потерпілого не було надано право на промову у судових дебатах. Дані обставини, на думку колегії суддів, свідчать про істотне порушення судом прав потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК 1960 року, у мотивувальній частині обвинувального вироку повинно бути викладено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, а також докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного із підсудних. За змістом вказаної норми, формулювання обвинувачення повинно містити точний опис обставин справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу злочину, визнаного судом доведеним та його кваліфікуючих ознак.

Однак постановлений щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вирок не відповідає зазначеним вище положенням кримінально-процесуального закону з огляду на таке.

Зокрема, згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 засуджені за ч. 2 ст. 187 КК України, тобто за вчинення за попередньою змовою групою осіб нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, що зазнала нападу.

Проте, формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним та зазначене у вироку є неконкретним. Із вироку вбачається, що ОСОБА_6 з метою заволодіння чужим майном наніс удар потерпілому ОСОБА_4, а після того, як той упав - безпосередньо заволодів майном потерпілого.

Однак, судом чітко не визначено характеру дій та ролі ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 при вчиненні суспільно-небезпечного діяння щодо потерпілого, а також спрямованості умислу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, мотиви та мету вчинення ними протиправних дій, оскільки із обвинувачення, викладеного у вироку слідує тільки те, що останні завдали потерпілому тілесні ушкодження.

Крім того, з резолютивної частини вироку убачається, що ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 357 КК України, тобто за незаконне заволодіння паспортом громадянина України та іншими важливими документами. Проте, у мотивувальній частині судового рішення всупереч вимог ст. 334 КПК 1960 року відсутнє формулювання обвинувачення ОСОБА_6 за вказаною нормою кримінального закону, а саме точний опис обставин справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу злочину, у тому числі не визначено предмету злочинного посягання.

Обвинувачення ОСОБА_5 за ст. 198 КК України зазначено неконкретно, оскільки відсутній точний опис обставин справи із зазначенням ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого вказаною нормою кримінального закону, у тому числі місця, часу, способу вчинення та викладення ознак суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Із вироку також убачається, що суд першої інстанції допустився помилки, врахувавши, що ОСОБА_6, якого 19.02.2009 року було звільнено від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Слов'яносербського районного суду Луганської області від 03 вересня 2008 року за ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік на підставі Закону України "Про амністію" (3680-17) , є раніше судимим, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 88 КК України особи, засуджені за вироком суду зі звільненням від відбування покарання, визнаються такими, що не мають судимості.

У зв'язку з допущеними істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, вирок Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 підлягає скасуванню. Апеляційний суд Одеської області не звернув уваги на вказані порушення, а тому підлягає скасуванню й ухвала суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи необхідно вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного розгляду обставин справи, врахувати вищенаведене, дослідити докази відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, дати їм належну оцінку та з урахуванням встановлених обставин справи, постановити законне й обґрунтоване рішення, призначивши покарання згідно з вимогами закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року та п. п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 задовольнити, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.