Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Животова Г.О., суддів Зубара В.В., Шибко Л.В., за участю прокурора Саленка І.В., розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 березня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 190; ч. 3 ст. 190; ч. 4 ст. 190 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 жовтня 2011 року вирок місцевого суду змінено, виключено з резолютивної частини вироку застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна за сукупністю злочинів. В решті вирок залишено без зміни.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2013 року засудженій ОСОБА_5 відмовлено у відновленні строку на касаційне оскарження вказаного вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року апеляцію засудженої залишено без задоволення, а постанову місцевого суду - без зміни.

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати постанову місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, винесені з питання пропущеного строку касаційного оскарження, та відновити їй строк на касаційне оскарження.

У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_6 просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу, без задоволення, як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженої підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 386 КПК України 1960 року касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 була засуджена вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року за ч. 2 ст. 190; ч. 3 ст. 190; ч. 4 ст. 190 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 жовтня 2011 року вирок місцевого суду змінено, виключено з резолютивної частини вироку застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна за сукупністю злочинів. В решті вирок залишено без зміни, тобто з вказаного моменту він набрав законної сили. Отже, строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень закінчувався 24 січня 2012 року.

Відповідно до даних Запорізького слідчого ізолятору, касаційна скарга засудженої на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 24 жовтня 2011 року відправлена 23 листопада 2011 року до Верховного Суду України, про що свідчить запис в журналі обліку вихідної кореспонденції осіб, які тримаються в Запорізькому СІЗО. Одночасно зазначено, що другий примірник супровідного листа про направлення касаційної до суду відсутній в особовій справі засудженої.

Відповідно до довідки, касаційна скарга ОСОБА_5 до Верховного Суду України не надходила.

Згідно даних документообігу у Вищому спеціалізованому суду України, касаційна скарга ОСОБА_5 до суду також не надходила.

Як убачається з постанови місцевого суду, єдиною підставою для відмови засудженій у поновленні строку стало те, що за даними ВССУ касаційну скаргу захисника від 23 листопада 2011 року розглянуто та постановою судді від 20 грудня 2011 року йому відмовлено у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_5 для перевірки в касаційному порядку. Інші доводи засудженої, зазначені в клопотанні, судом не перевірялися.

На вказану постанову засудженою було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року апеляцію засудженої залишено без задоволення, а постанову місцевого суду - без зміни.

Як на підставу для відмови у задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд послався на те, що після того, як засудженій було роз'яснено право звернення до місцевого суду з питання відновлення строку на касаційне оскарження (29 грудня 2012 року), остання звернулася з таким клопотанням лише 1 березня 2013 року, тобто із порушенням строку. Крім того, зазначено, що іншою підставою є те, що засуджена звернулася лише із клопотанням про відновлення строку, а не із повторною касаційною скаргою.

Ухвала апеляційного суду це рішення суду стосовно законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Окрім додержання інших, передбачених ст. 377 КПК України, вимог, в ухвалі слід проаналізувати і співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідний матеріальний чи кримінальний закон. У разі залишення вироку без зміни в ухвалі необхідно докладно викласти мотиви й підстави відхилення апеляції, а також докази, що спростовують наведені в останній доводи. Усі зазначені в апеляційній скарзі доводи мають бути ретельно вивчені, та проаналізовані, щоб жоден з них не залишився без відповіді в апеляційній ухвалі.

На порушення вимог ст. 377 КПК України колегія суддів апеляційного суду, залишаючи апеляцію засудженої без задоволення, в достатній мірі не зазначила підстав, з яких її визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, засуджена в апеляції ставила питання про скасування постанови місцевого суду, поновлення строків на оскарження судового рішення та наводила відповідні доводи на обґрунтування своєї позиції.

Проте, як видно із матеріалів справи, на всі з наведених у апеляції доводів в ухвалі відповіді фактично не дано.

Як убачається з ухвали, апеляційний суд в достатній мірі не проаналізував доводи апеляційної скарги, їх належно не перевірив і відповіді на них в ухвалі не дав.

Так, апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, по-суті, в ухвалі виклав лише свої міркування щодо апеляції, не розкриваючи і не аналізуючи її змісту, а також не навів докладних мотивів прийнятого рішення, а лише обмежився загальними фразами, що підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

На думку колегії суддів касаційного суду, як місцевий суд, так й апеляційний суд, лише висловили свою думку щодо руху касаційної скарги засудженої та її захисника, а інші доводи засудженої предметом розгляду судів не були та останні фактично ухилилися від аналізу доводів засудженої.

Так, не з'ясовано судами сам факт втрати касаційної скарги та перекладено на засуджену обов'язок доведення подачі касаційної скарги до ВССУ, хоча із наданої органами держави інформації чітко не зрозуміло, де саме та ким була втрачена касаційна скарга та чи відправлялася вона на адресу суду взагалі, з урахуванням того, що відсутні будь-які супровідні листи з цього приводу в особовій скарзі засудженої.

Одночасно, апеляційний суд, як на підставу для відмови у задоволенні касаційної скарги, послався на ту обставину, що засуджена звернулася до місцевого суду лише із клопотання про відновлення строку, а не із повторною касаційною скаргою. Проте, вказане не було предметом розгляду суду першої інстанції, а також, як вбачається з матеріалів справи, жодного роз'яснення що засуджена має звернутися із повторною касаційною скаргою матеріали справи не містять. Крім того, посилання апеляційним судом на т. 7 а.с. 230-234, 244 на містяться вказані роз'яснення не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки у томі 7 міститься лише 119 аркушів.

Одночасно не ґрунтується на вимогах закону висновки апеляційного суду про строки касаційного оскарження судових рішень.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 386 КПК України касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК України, можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили.

Як убачається, постанова місцевого суду винесена не у порядку ч. 1 ст. 383 КПК України, а тому касаційна скарга може бути подана протягом трьох місяців з моменту набрання нею законної сили, а не протягом 1 місяця, як на це безпідставно вказує апеляційний суд.

Таким чином, апеляційний суд при розгляді та вирішенні справи в апеляційному порядку істотно порушив вимоги кримінально-процесуального законодавства, у зв'язку з чим його ухвалу належить скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді належить виконати всі вимоги чинного законодавства, ретельно перевірити доводи, які містяться в апеляції, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Інші доводи касаційної скарги засудженої підлягають перевірці при новому апеляційному розгляді.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (1960), п. 15 розділу XI Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженої задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2013 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.