Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А.М., суддів: Щепоткіної В.В., Пузиревського Є.Б., за участю прокурора Опанасюка О.В.,засудженого ОСОБА_5,захисника ОСОБА_6, розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 березня 2014 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 липня 2012 року.

Вказаним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, згідно вироку раніше неодноразово судимого, засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винними і засуджено за те, що він 06 січня 2012 року близько 20.00 год, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на території домоволодіння по АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_7 численні удари руками і ногами по голові та обличчю, завдавши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому суд дійшов висновку, що при нанесенні ударів ОСОБА_5 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_5 убачається, що він, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок та ухвалу змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Вказує, що умислу на вбивство потерпілого не мав. В апеляційному суді справа слухалась без участі захисника, що, на думку засудженого, є порушенням його права на захист. З урахуванням даних про свою особу та пом'якшуючих покарання обставин, просить призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника на підтримку касаційної скарги, прокурора, який вважав, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення щодо ОСОБА_5 - зміні у зв'язку з необхідністю перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку місцевого суду судом касаційної інстанції є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Проте, за встановлених судом фактичних обставин справи, юридична оцінка дій засудженого є неправильною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Як убачається з матеріалів справи, на досудовому слідстві та в суді ОСОБА_5 стверджував, що умислу на вбивство ОСОБА_7 він не мав, побої потерпілому наніс в ході сварки, що виникла спонтанно у зв'язку з неповерненням потерпілим боргу, і саме через це він його побив. При цьому після побиття він упевнився що ОСОБА_7 живий та переніс його в будинок, щоб той не замерз на вулиці.

Ці показання засудженого не тільки не спростовані, а й підтверджені іншими наявними у справі доказами. Зокрема, на досудовому слідстві та в суді свідок ОСОБА_8 підтвердив, що коли він вийшов на подвір'я, то побачив, що потерпілий лежав на землі, а ОСОБА_5 в цей час стояв над ним і вже не наносив йому ударів. При цьому ОСОБА_8 підтвердив, що на той момент потерпілий ще був живий.

Таким чином, маючи реальну можливість позбавити ОСОБА_7 життя, ОСОБА_5 за власною ініціативою припинив побиття та, упевнившись, що потерпілий живий, разом з ОСОБА_8 вжив дії з метою збереження його життя, а саме заніс потерпілого в дім, щоб той не замерз на вулиці.

З огляду на висновки судово-медичних експертиз, які містяться у справі, смерть ОСОБА_7, яка настала на наступний день після побиття, перебуває у прямому причинному зв'язку із заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми з крововиливом у головний мозок.

Всі вищевказані обставини об'єктивно свідчить про відсутність у засудженого умислу на вбивство.

Крім того, за умови визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні умисного вбивства, мотивувальна частина обвинувального вироку в порушення вимог ст. 334 КПК України 1960 року не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, яке б відповідало диспозиції ч. 1 ст. 115 КК України.

Як встановлено у вироку, ОСОБА_5 на ґрунті особистих неприязних відносин умисно заподіяв ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на наступний день після події злочину.

Вказані дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 121 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

При цьому висновок суду про непрямий умисел засудженого на вбивство є необґрунтованим.

Таким чином, враховуючи презумпцію невинуватості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність перекваліфікації вчиненого ОСОБА_5 діяння з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України.

Обираючи засудженому міру покарання за цим законом відповідно до вимог ст. 65 КК України колегія суддів враховує тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засудженого, відсутність пом'якшуючих покарання обставин, а тому не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України, про що ОСОБА_5 просить у касаційній скарзі.

За таких обставин касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування судових рішень не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 липня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінити, перекваліфікувати дії засудженого з ч.1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 8 років.