Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Лагнюка М. М.,

суддів: Літвінова Є. В., Кравченка С. І.

з участю прокурора Підвербної Г. Я.

засудженого ОСОБА_1

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_1 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2013 року,

Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина

України, раніше судимого:

- 30.11.2005 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік;

- 10.10.2006 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу в розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень;

- 04.07.2008 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки;

- 19.10.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі, на підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки,

засуджено :

- за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;

- за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.10.2012 року стосовно ОСОБА_1 виконувати окремо.

Вироком вирішено питання про стягнення судових витрат та про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 липня 2013 року вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області стосовно ОСОБА_1 залишений без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним за те, що 24.04.2012 року, близько 18 год. 00 хв. маючи намір на таємне викрадення майна та реалізовуючи свій злочинний намір, перебуваючи в приміщенні вагової ПСП "Агрофірма "Світанок", розташованої в с. Ковалівка, Васильківського району, Київської області, вул. Леніна, 1, де окрім нього знаходились ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дочекавшись, коли останні вийшли на подвір'я, повторно, таємно викрав з сумки ОСОБА_4 барсетку вартістю 50 грн., в середині якої знаходились грошові кошти в сумі 500 грн., а також 3 картки банку АТ "Райффайзен Банк Аваль". Після цього він приїхав в місто Фастів Київської області, де підійшовши до банкомату "Приватбанку", розташованого по вул. Соборній 29, одягнувши на себе в'язану чорну шапку та накинувши на плечі білий поліетиленовий мішок, використовуючи папірець з записаними кодами до банківських карток, який знайшов в барсетці, зняв з зарплатної картки НОМЕР_1 грошові кошти на суму 550 грн., з кредитної картки НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 1400 грн., з пенсійної картки НОМЕР_3 грошові кошти в сумі 1300 грн., після чого з місця скоєння злочину зник, завдавши ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 3800 грн.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 01.05.2012 р., близько 23 год. 30 хв. ОСОБА_1, находячись на території домоволодіння в АДРЕСА_1, маючи намір на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6, який знаходився поруч з ним, під час сварки із останнім, витягнув кухонний ніж, який зберігав за поясом власних шортів, умисно наніс йому три удари ножем спереду в область грудей та черевної порожнини, тобто вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий після отримання поранень залишився живий та каретою швидкої допомоги був доставлений та госпіталізований до реанімаційного відділення Васильківської ЦРЛ.

Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_6 були завдані тяжкі та легкі тілесні ушкодження, а саме: проникаюче поранення грудної клітки зліва з ушкодженням діафрагми, що супроводжувалося лівобічним гемопневмотораксом; проникаюче проникнення черевної порожнини з ушкодженням лівої долі печінки, передньої стінки шлунку; непроникаюче поранення бокової стінки живота справа. Проникаючі поранення грудної клітки та черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Непроникаюче поранення черевної стінки справа відноситься до легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 - змінити. Перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 124 КК України та призначити покарання в межах санкції вказаної правової норми.

Зазначає, що судами першої і апеляційної інстанції допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та визначено засудженому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості.

В обґрунтування касаційної скарги, захисник засудженого зазначає, що вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України є неправомірним і явно несправедливим у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості і особі засудженого внаслідок суворості. Так, суд першої інстанції лише формально врахував позитивну характеристику ОСОБА_1 з місця проживання та наявність пом'якшуючої покарання обставини - щирого каяття, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання. Також не була врахована позиція потерпілої ОСОБА_4, яка відмовилась підтримувати свої позовні вимоги і що засуджений є інвалідом ІІІ групи з дитинства і потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС.

Крім того, захисник зазначає, що вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України є незаконним у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, не було враховано, що матеріалами справи доведені всі ознаки перебування ОСОБА_1, під час заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, у стані необхідної оборони і у засудженого був відсутній мотив та намір на вбивство ОСОБА_6, тому його дій підлягають перекваліфікації на ст. 124 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Обґрунтовуючи свою скаргу засуджений зазначає, що вирок в частині засудження за ч. 2 ст. 185 КК України є несправедливим у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок надмірної суворості. Судом не були враховані пом'якшуючі його вину обставини, а саме: позитивна характеристика з місця проживання, щире каяття, добровільне відшкодування заданих збитків, відсутність обтяжуючих обставин та що він є інвалідом ІІІ групи з дитинства.

Крім того, засуджений зазначає, що його вина у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України доведена не була та мотив злочину не встановлений. Вважає, що ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції, не було враховано, що його дії щодо потерпілого

ОСОБА_6 були спрямовані виключно на самозахист, оскільки потерпілий першим розпочав бійку.

Також вказує, що оголошення ухвали апеляційного суду відбулося з порушенням ч. 2 ст. 379 КПК України 1960 року, оскільки в судовому засіданні була оголошена лише її резолютивна частина.

В змінах до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, вирок місцевого суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання в межах санкції статті 121 КК України. За ч. 2 ст. 185 КК України пом'якшити призначене покарання.

В доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що йому безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання про об'єднання кримінальних справ, що перебували у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та Васильківського міськрайонного суду Київської області. Крім того, вказує, що ухвала апеляційного суду є незаконною, оскільки в ній не проаналізовані всі доводи його апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою касаційну скаргу, не підтримав свої зміни до касаційної скарги, заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Як видно зі змісту касаційних скарг засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого, останні фактично посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, досліджених судом з достатньою повнотою, їм дана об'єктивна оцінка, зокрема показанням потерпілого ОСОБА_6; свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12; протоколам очних ставок між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_9; протоколу огляду речових доказів; протоколу відтворення обстановки і обставин подій, висновкам судово-медичних експертиз № 206 від 04.05.20012 року та № 259 від 18.06.2012 року; висновкам комплексної судово-імунологічної, дактилоскопічної експертизи та експертизи холодної зброї № № 414/х, 315 ВКД від 07.06.2012 року; висновку судово-імунологічної експертизи № 682/х від 25.06.2012 року; висновку судово-психіатричної експертизи № 429 від 18.06.2012 року.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були покладені вказані докази в основу обвинувального вироку і за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 кваліфіковані правильно.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційних скарг захисника та засудженого про те, що ОСОБА_1 діяв у стані необхідної оборони.

При цьому про наявність у ОСОБА_1 умислу на вчинення закінченого замаху на вбивство свідчить те, що засуджений заздалегідь взяв два ножі та приїхав до місця проживання потерпілого, викликав його на подвір'я та спровокував бійку між ними; характер нанесених тілесних ушкоджень, а саме три удари ножем у життєво-важливі органи потерпілого з пошкодженням анатомічної цілісності тіла, що вказує на те, що

ОСОБА_1 реально усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав та бажав настання саме таких тяжких наслідків як смерть потерпілого, тобто це охоплювалось його умислом, однак з причин, що не залежали від його волі, не зміг довести свій злочинний умисел до кінця.

Даних, які б свідчили про те, що у справі неправильно застосовано кримінальних закон, не встановлено.

Об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляцій засудженого та його захисника, аналогічним за своїм змістом доводам викладеним у касаційних скаргах, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Щодо доводів касаційних скарг захисника та засудженого про необхідність пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, то вони є безпідставними.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу засудженого, який вину у вчиненні крадіжки визнав, щиро розкаявся, раніше неодноразово судимий, у тому числі й за злочини проти власності, проте належних висновків для себе не зробив та на шлях виправлення не став.

Що стосується остаточної міри покарання, призначеної засудженому ОСОБА_1, то вона обрана з дотриманням вимог ст. 70 КК України, відповідає ст. ст. 50, 64, 65 КК України та підстав для її пом'якшення немає.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, судом касаційної інстанції не виявлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів,-

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого залишити без задоволення.

Вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від

25 липня 2013 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.