Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.,

суддів: Суржка А.В., Літвінова Є.В.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

при секретарі Петрик В.В.

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 квітня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився в м. Полтава, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено:

за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці;

за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на один рік.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 листопада 2012 року близько 22 години, на відстані 100 м від с. Жуки Кобеляцького району Полтавської області, перебуваючи на задньому сидінні автомобіля таксі ВАЗ 21099 державний номер НОМЕР_1 під керуванням потерпілого ОСОБА_2, приставив до горла ОСОБА_2 ніж, який є холодною зброєю. В цей час ОСОБА_2 схопив ніж за лезо руками, намагався відвести його від себе. Під час боротьби ОСОБА_1 умисно наніс потерпілому 2 удари в область грудної клітини, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного судом покарання особі засудженого та тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Вказує на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, але суд апеляційної інстанції зазначені порушення вимог кримінального закону не виправив, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначається: короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Судом апеляційної інстанції, при залишенні без зміни вироку місцевого суду, ці вимоги закону було дотримано у повній мірі.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали прокурор не погоджуючись з вироком місцевого суду подав апеляційну скаргу, в якій просив постановити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_1 за ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 115, ст. 69, ч.2 ст. 263, ч.1 ст. 70 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів звернула належну увагу на те, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. Якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча і припускає їх настання умисел є непрямим.

З огляду на те, що умисне вбивство є злочин, який може бути вчинено лише за наявності прямого умислу, то апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК та ч. 2 ст. 125 КК України так як це підтверджується зібраними по справі, дослідженими під час проведення судового слідства по справі та наведеними у вироку доказами у їх сукупності.

Також судом враховано те, що усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Суд, оцінюючи доведеність вини ОСОБА_1, належним чином проаналізував показання самого ОСОБА_1, згідно яких він не мав наміру вбивати потерпілого, а лише хотів завдати болю, пояснення потерпілого ОСОБА_3 та висновки судово-медичної експертизи, згідно яких ОСОБА_3 було заподіяно легкі тілесні ушкодження. Тому висновки колегії апеляційного суду про те, що суд першої інстанції у відповідності до вимог закону перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 КК України є правильними.

Міра призначеного ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідною та достатньою для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 434 - 439 КПК України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 11 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Згідно з оригіналом С.І. Кравченко