Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М., суддів Пузиревського Є.Б., Крещенка А.М., за участю прокурора Сорокіної О.А., засудженого ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 березня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 05 листопада 2013 року і засудженого ОСОБА_5 на вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2012 року та вирок Апеляційного суду Херсонської області від 05 листопада 2013 року,

Вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2012 року засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого, за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого вироком Генічевського районного суду Херсонської області від 07.04.2010 р. за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року позбавлення волі з випробуванням

з іспитовим строком 1 рік,

- за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 1 ст. 153 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

На підставі ч. 5 ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 до остаточно призначеного покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Генічевського районного суду Херсонської області від 07 квітня 2010 року щодо нього за ч. 1 ст. 309 КК України.

Стягнуто із засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати на проведення експертиз.

Вироком Апеляційного суду Херсонської області від 05 листопада 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Призначено ОСОБА_6 покарання:

- за ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними у вчиненні злочинів за наступних обставин.

Близько 14.30 год. 12 лютого 2011 року ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння в АДРЕСА_1 під час конфлікту з ОСОБА_7 наніс останньому численні удари руками та ногами по різним частинам тіла.

Близько 18.30 год. 12 лютого 2011 року ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння за вищевказаною адресою, застосовуючи фізичне насильство, задовольнив з ОСОБА_7 свою статеву пристрасть неприродним способом. Після чого ОСОБА_6 наніс ОСОБА_7 численні удари руками та ногами по різним частинам тіла, а потім кухонним ножем заподіяв ОСОБА_7 різані рани статевого органу.

В результаті умисних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці пригоди.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував свою ухвалу та в порушення вимог ст. 86 КВК України визначив вид кримінально-виконавчої установи, в якій необхідно відбувати покарання засудженим, що не входить до його компетенції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженого, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та пом'якшення призначеного йому покарання. Зазначає, що апеляційний суд, постановляючи вирок, послався на ті ж самі обставини, що і суд першої інстанції, а також вказує на безпідставність вказівки про рецидив злочинів.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що пред'явлене йому обвинувачення є неконкретним, його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, а також, що було порушено його право на захист.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, думку засудженого ОСОБА_5, котрий підтримав свою касаційну скаргу і заперечував проти задоволення скарг прокурора і засудженого ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 153 КК України, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах не оскаржуються.

Доводи засудженого ОСОБА_5 про неконкретність пред'явленого йому обвинувачення та неправильну кваліфікацію його дій, є безпідставними.

Так, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, підтверджується показаннями самого засудженого ОСОБА_5, який не заперечував, що 12 лютого 2011 року наніс потерпілому ОСОБА_7 численні удари руками та ногами по різним частинам тіла; показаннями свідка ОСОБА_8, який підтвердив ці показання; показаннями потерпілої ОСОБА_9 про те, що 12 грудня 2011 року зі слів ОСОБА_8 їй стало відомо, що ОСОБА_5 побив ОСОБА_7, від чого потерпілий помер; показаннями свідка ОСОБА_10, яка повідомила, що того дня до неї прибіг ОСОБА_8 і повідомив, що ОСОБА_5 б'є його батька і попросив викликати міліцію; показаннями засудженого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які розповіли про обставини справи і повідомили, що в той день ОСОБА_5 наніс ОСОБА_7 численні удари руками і ногами по різним частинам тіла. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються, зокрема, даними протоколу огляду місця події, даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_7 були причинені закрита травма грудної клітини з численними двосторонніми переломами ребер, ускладненими плевропульмональним шоком, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і потягли смерть потерпілого, та іншими доказами у справі.

Посилання засудженого ОСОБА_5 на неконкретність пред'явлено обвинувачення й на те, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки, на думку останнього, він не завдавав ударів, що потягли за собою смерть потерпілого, є безпідставними. Ці доводи ретельно перевірялись судами першої та апеляційної інстанцій і свого об'єктивного підтвердження не знайшли. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Таким чином, по справі повністю доведена винуватість засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і його дії кваліфіковані правильно.

Твердження засудженого ОСОБА_5 про те, що було порушено його право на захист, є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 в якості затриманого та підозрюваного роз'яснювалося право на захист, однак він відмовився від участі захисника та бажав представляти свої інтереси самостійно, про що було складено відповідний протокол. 14 лютого 2011 року засуджений ОСОБА_5 заявив клопотання про надання йому захисника і того ж дня до участі у справі було допущено адвоката ОСОБА_13, після відмови від якого органами досудового слідства було допущено до участі у справі адвоката ОСОБА_14, який в подальшому захищав інтереси ОСОБА_5

Доводи засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про суворість призначеного їм покарання, а також доводи прокурора про необґрунтованість покарання призначеного апеляційним судом, є безпідставними.

Так, призначаючи покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, конкретні обставини справи, особи винних, які не розкаялися у вчиненні злочинів, ОСОБА_5 - раніше не судимий, негативно характеризується, ОСОБА_6 вчинив злочини в період іспитового строку, посередньо характеризується, обставини, що обтяжують покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а ОСОБА_6 ще й рецидив злочинів та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання в межах санкцій частин статей, за якими їх визнано винними. При цьому апеляційний суд належним чином мотивував своє рішення.

Також суд правильно призначив засудженому ОСОБА_6 покарання на підставі статей 70, 71 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що суд безпідставно врахував йому обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Генічевського районного суду Херсонської області від 07 квітня 2010 року ОСОБА_6 був засуджений за вчинення умисного злочину і 12 лютого 2011 року вчинив нові умисні злочини, а тому апеляційний суд обґрунтовано визнав рецидив злочинів, як обтяжуючу покарання обставину.

Оскільки в касаційних скаргах засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_6 та прокурора не наведено переконливих доводів для обґрунтування невиправданої суворості та безпідставності призначеного засудженим покарання, скарги і в цій частині задоволенню не підлягають.

Твердження прокурора про те, що апеляційний суд вийшов за межі своєї компетенції і визначив вид кримінально-виконавчої установи, в якій необхідно відбувати покарання засудженим, також є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Таким чином, підстав для скасування вироку Апеляційного суду Херсонської області від 05 листопада 2013 року, яким в частині призначеного покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було скасовано вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 листопада 2012 року, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Херсонської області від 05 листопада 2013 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_5 - без задоволення.