5-1126км14 Про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності - 13.03.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 13 березня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами представника потерпілої ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2013 року щодо ОСОБА_6

Цим вироком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого, звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;

виправдано за ч. 1 ст. 125 КК України за епізодом заподіяння ОСОБА_7 легкого тілесного ушкодження, та за ч. 1 ст. 152 КК України за відсутністю події злочину; за ч. 2 ст. 156 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 липня 2013 року вирок залишено без зміни.

ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він 22 лютого 2009 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у квартирі за місцем свого проживання, умисно завдав своєму сину ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, один удар долонею руки у голову, від чого він вдарився головою об стіну, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він 22 лютого 2009 року о 19 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у квартирі за місцем свого проживання, будучи оголеним, у присутності своїх малолітніх дітей сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, і доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, вимагав від колишньої дружини ОСОБА_4 задоволення статевої пристрасті природним способом, а оскільки остання відмовлялась, примусово знімав з неї одяг, погрожуючи застосуванням сили. Малолітня ОСОБА_7 просила батька не завдавати фізичного болю матері, однак він, розлютившись, узяв дитину за плечі, розвернув до виходу з кімнати та умисно штовхнув, внаслідок чого ОСОБА_7 вдарилась головою о кут кімнати, отримавши легкі тілесні ушкодження.

Продовжуючи злочинні дії, ОСОБА_6, маючи умисел, направлений на задоволення статевої пристрасті, з метою подолання опору з боку колишньої дружини ОСОБА_4, завдав їй удари по голові, тулубу та рукам, спричинивши легкі тілесні ушкодження, після чого вступив з нею у статеві відносини природним способом.

Крім того, цього ж дня з 19 год. до 19 год. 15 хв. ОСОБА_6, з метою на задоволення статевої пристрасті природним способом з ОСОБА_4 всупереч волі останньої, усвідомлюючи вік своїх дітей, був перед ними оголеним, демонструючи свій статевій орган, у присутності дітей, застосовуючи силу, роздягнув ОСОБА_4 та вступив з нею у статеві зносини. При цьому малолітні ОСОБА_8 і ОСОБА_7 стояли поруч і просили батька припинити ці дії та не завдавати фізичного болю матері.

У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд у однобічністю та неповнотою судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону. Стверджує, що матеріали справи містять докази на вчинення ОСОБА_6 злочинів, за якими його виправдано.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону. Посилається на безпідставне виправдання ОСОБА_6 Вважає його винуватість у вчиненні злочинів доведеною. Зазначає, що судові рішення не відповідають вимогам ст.ст. 327, 377 КПК України.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілої ОСОБА_4 та думку прокурора на підтримання касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи убачається, що судом першої інстанції не дано належного аналізу і оцінки показанням потерпілої ОСОБА_4, які є логічними, послідовними, не змінювалися з початку досудового слідства. Так, потерпіла стверджувала, що починаючи з 2006 року ОСОБА_6 зловживав спиртним, вчиняв сварки, примушував її вступати з ним у статеві зносини поза її волі, що стало причиною їх розлучення у 2007 році. Після вживання алкогольних напоїв ОСОБА_6 ставав агресивним, бив її та дітей, потерпіла боялася залишатися з ним на одинці. 22 лютого 2009 року у вечірній час ОСОБА_6 зайшов оголеним до дитячої кімнати і наказав потерпілій зайти до спальні. ОСОБА_4 до спальної кімнати зайшла з дочкою ОСОБА_7 в надії, що засуджений не буде чіплятися. ОСОБА_7 просила ОСОБА_6 не чіплятися до матері, але він відштовхнув дитину, внаслідок чого вона вдарилась об двері і на голові була гематома. ОСОБА_6 повалив ОСОБА_4 на ліжко та став зривати з неї одяг, не даючи підвестися, при цьому наносив удари руками по тілу. Після цього, на очах у дітей вступив з нею у статеві зносини, проти її волі. ОСОБА_8 стріляв іграшковим пістолетом у спину ОСОБА_6, а той кричав на дитину. Донька весь цей час сиділа у дверному проході, все проходило відкрито, ОСОБА_4 захищалася та просила залишити її у спокої. Фізіологічно статевий акт ОСОБА_6 не закінчив, а тому був розлючений та ще декілька раз вдарив її, ображаючи брутальними словами.

Вказані показання потерпілої підтвердив в судовому засіданні її син ОСОБА_8, однак судом першої інстанції це взагалі не взято до уваги. Крім того, в ході досудового слідства малолітні ОСОБА_7 і ОСОБА_8, будучи допитані в присутності психолога та педагога показали, що ОСОБА_7 наніс їм тілесні ушкодження, в їх присутності зірвав одяг з матері, побив її та зґвалтував, а також ходив оголений по квартирі.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_10 показав, що допит малолітніх проводився саме 22 червня 2009 року, а тому твердження суду, що допит ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був проведений ще до порушення кримінальної справи спростовується показами вказаного свідка та потерпілої ОСОБА_4.

Показання потерпілої об'єктивно підтверджуються даними висновків судово-медичних експертиз, а саме: висновку № 60/44 від 22 квітня 2009 року, згідно з яким потерпілій ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми на голові, синців і підшкірних гематом на передній поверхні грудної клітки зліва і верхніх кінцівках, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; висновку № 59/45 від 11 квітня 2009 року - у ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, виявлені підшкірні гематоми на голові, синець в області правого лобного бугра, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; висновку № 58/46 від 11 квітня 2009 року - у ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, виявлені тілесні ушкодження у вигляді садна у лівій надбрівній області, підшкірної гематоми в потиличній області з права, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Також, згідно з даними висновку судово-криміналістичної експертизи № 249 від 28 жовтня 2009 року встановлено, що наданий на дослідження бюстгальтер потерпілої ОСОБА_4 має механічні пошкодження. Вказаний бюстгальтер був вилучений в ході огляду місця події, про що складено відповідний протокол від 25 лютого 2009 року.

Отже, вказані докази в своєї сукупності повністю підтверджують показання потерпілої ОСОБА_4, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, однак судом першої інстанції необґрунтовано визнані неналежними доказами.

Також суд першої інстанції у вироку допустив істотні суперечності, визнавши належними доказами показання ОСОБА_8 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень, а з іншого боку, показання цього ж потерпілого в частині обставин зґвалтування, розбещення та нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 визнав неналежними, хоча вказані показання є логічними, обґрунтованими та не змінювалися з початку досудового слідства.

Аналізуючи покази самого ОСОБА_6, суд у вироку вказав, що доводи ОСОБА_6 про те, що 22 лютого 2009 року він перебував у м. Черкаси і був відсутній за місцем проживання колишньої дружини та дітей в АДРЕСА_1, є сумнівними, протирічать доказам здобутим в ході досудового та судового слідства і спростовуються такими. Так, свідок ОСОБА_11 в ході допиту у судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_7 підмовляв її, щоб у суді вона засвідчила, що вони 22 лютого 2009 року їздили до м. Черкаси. Однак ці показання судом не враховано.

Також судом першої інстанції визнано неналежним доказом висновок психолого-психофізіологічної експертизи № 16/11/09 від 16 листопада 2009 року, згідно з даними якого показання, дані ОСОБА_4 щодо подій, які мали місце 22 лютого 2009 року, в цілому являються достовірними, що в черговий раз підтверджує, що потерпіла надала органам досудового слідства і суду правдиві показання, і погодилась пройти експертизу на поліграфі на підтвердження істинності своїх тверджень.

Судом без зазначення мотивів, з яких він відкидає інші докази, взято до уваги лише показання підсудного ОСОБА_7, який свою вину у вчиненні злочинів не визнав, намагався ввести в оману суд, даючи неправдиві показання.

Виправдовуючи ОСОБА_7 в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України за епізодом умисного легкого тілесного ушкодження, заподіяного ОСОБА_7 22 лютого 2009 року, та в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 152 КК України за епізодом зґвалтування ОСОБА_4 того ж дня, суд вказав підставу - відсутність в діях ОСОБА_7 події злочину, хоча допитані у справі ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стверджували, що подія злочину мала місце. Тому вказана судом підстава для виправдання - відсутність події злочину суперечить фактичним обставинам справи.

Крім того, підлягає належній перевірці висновок суду про необхідність виправдання ОСОБА_7 в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 156 КК України за епізодом вчинення батьком розпусних дій щодо малолітніх осіб - за відсутністю в його діях складу злочину, враховуючи при цьому й показання свідка ОСОБА_12 про те, що діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стали психічно не врівноваженими та часто імітують відповідні дії батьків.

Відповідно до ст. 335 КПК України в резолютивній частині обвинувального вироку повинно бути зазначено покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними. Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

В порушення вказаних вимог закону, судом першої інстанції не призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 та ст. 49 КК України він мав бути звільнений від відбування призначеного судом покарання, а не від кримінальної відповідальності.

Суд апеляційної інстанції при залишенні без задоволення апеляцій прокурора, потерпілої та її представника, в ухвалі належним чином не мотивував прийняте рішення, не спростував всіх доводів апеляцій, а лише обмежився перерахуванням доказів і доводів суду першої інстанції, без врахування всіх обставин справи та доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене судові рішення щодо ОСОБА_6 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду слід урахувати зазначене у даній ухвалі, належним чином перевірити доводи, наведені у касаційних скаргах та в залежності від установленого прийняти рішення, яке б відповідало вимогам закону.