Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А.,

суддів Колесниченка В.М., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 13 березня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 липня 2013 року щодо нього.

Вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов'язків, визначених п.п. 3, 4 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 2679,95 грн. в рахунок відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди та 30 000 грн. - моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Апеляційний суд Сумської області своєю ухвалою від 09 липня 2013 року частково задовольнивши апеляції потерпілого ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_1, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, скасував вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, а справу у цій частині направив на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Судами ухвалено визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за таких обставин.

17 червня 2012 року близько 14 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 21093" номерний знак НОМЕР_3, рухався по головній дорозі по вул. Комсомольській в м. Конотоп Сумської області в бік 1-го провулку вказаної вулиці, та включивши лівий показник повороту, зупинився перед поворотом ліворуч на другорядну дорогу, після чого в порушення вимог п.п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, а відновивши рух, не надав перевагу в русі ОСОБА_2, який рухався прямолінійно по головній дорозі у зустрічному напрямку, керуючи мотоциклом марки "Ява", номерний знак НОМЕР_2, в результаті чого допустив зіткнення транспортного засобу, яким керував, із мотоциклом під керуванням ОСОБА_2 В результаті дорожньо-транспортної події ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, у тому числі тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо нього та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. На думку ОСОБА_1 вирок суду не відповідає вимогам ст. 323, 334 КПК України 1960 року, оскільки не містить обґрунтованих висновків щодо оцінки доказів, у тому числі показань потерпілого ОСОБА_2, та у вироку зазначені виключно його показання на досудовому слідстві. Крім того зазначає, про безпідставне відхилення його клопотань та посилається на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки, на його думку, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляції. Вважає, що судами належним чином не мотивовано рішення щодо призначеного покарання та безпідставно застосовано додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого. З огляду на це, перевірка доводів про неоднобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року, до повноважень касаційного суду законом не віднесена. Отже, касаційний суд при касаційному розгляді виходить із обставин справи, встановлених судом.

При перевірці матеріалів справи касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та кваліфікацію його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, у тому числі з точки зору їх належності, допустимості та достатності, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Оцінка доказів відповідно до вимог ст. 67 КПК України 1960 року є виключною компетенцією суду, що постановив вирок. Висновки місцевого суду, у тому числі щодо оцінки доказів належним чином обґрунтовані, мотивувальна частина вироку за змістом відповідає вимогам зі ст. 334 КПК України 1960 року.

Так, в основу вироку обґрунтовано покладено дані, встановлені із показань самого засудженого, потерпілого ОСОБА_2, який надавав послідовні покази щодо обставин дорожньо-транспортної події на досудовому та судовому слідстві, свідків, пояснень експертів, а також дані, що містяться у протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, відтворення обстановки та обставин події, висновках судово-медичної та автотехнічної експертиз тощо.

Розглядаючи справу у тому числі за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та його захисника, суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи та доведеність вини засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильність кваліфікації його дій, відсутність порушень вимог КПК України 1960 (1001-05) року при проведенні досудового розслідування та під час судового розгляду, у тому числі при розгляді клопотань сторони захисту. Судом апеляційної інстанції з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів детально проаналізовано обґрунтування апеляцій, поданих захисником та засудженим ОСОБА_1 та наведено докладні мотиви, з яких окремі доводи поданих апеляцій визнано безпідставними. ухвала суду апеляційної інстанції є достатньо обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Таким чином, за встановлених судами обставин справи дії ОСОБА_1 кваліфіковані правильно.

З матеріалів справи також убачається, що при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, керувався вимогами статей 50, 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) та повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, попросив вибачення у потерпілого, позитивно характеризується, обставину, що пом'якшує покарання, а саме наявність на утриманні неповнолітньої дитини, надання необхідної допомоги потерпілому після дорожньо-транспортної події, часткове відшкодування завданих збитків, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Обставини, що пом'якшують покарання, з урахуванням тяжкості злочину, позитивних даних про особу ОСОБА_1, а також наявності порушення правил дорожнього руху з боку потерпілого ОСОБА_2, яке однак не перебувало у необхідному причинному зв'язку із наслідками, що настали, оскільки саме дії засудженого ОСОБА_1 призвели до дорожньо-транспортної події, у своїй сукупності стали підставами для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, тобто зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.

Висновки суду про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами також є належним чином мотивованими. Так, додаткове покарання призначено з огляду на характер вчиненого злочину, неповного відшкодування завданих збитків, а також з метою попередження вчинення нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.

Призначене ОСОБА_1 основне та додаткове покарання, на думку колегії суддів, за своїм видом та розміром відповідає вимогам законності та справедливості.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, за матеріалами справи не встановлено.

У зв'язку з наведеним, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 09 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.