Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С. С., суддів Наставного В. В., Чуйко О. Г., за участю прокурора потерпілих захисника засудженого Вергізової Л. А., ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,ОСОБА_8 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 березня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року.

Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2012 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не мав судимості, засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Цим вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 08 серпня 2010 року приблизно о 21.45 год., керуючи автомобілем марки "Хонда Аккорд" (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), рухаючись зі швидкістю 80 км/год по вул. Фрунзе у м. Василькові Київської області у напрямку центру міста, напроти будинку № 44 порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5,

2.3 (б), 12.4, 14.6 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , здійснюючи маневр обгону автомобіля на перехресті доріг вул. Фрунзе та вул. Сонячної, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9, який переходив дорогу.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень цього ж дня помер у лікарні.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року цей вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У касаційних скаргах, які за змістом є аналогічними, засуджений та його захисник порушують питання про незаконність вироку апеляційного суду через невідповідність покарання тяжкості злочину та особі засудженого унаслідок суворості, а також вказують на неправильне вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 При цьому, вони просять змінити оскаржуваний вирок, застосувати до засудженого положення ст. 75 КК України, а цивільний позов потерпілої

ОСОБА_6 в частині стягнення 16 000 грн у якості витрат на оплату юридичної допомоги скасувати, та направити справу в цій частині на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та засудженого, які підтримали касаційні скарги, потерпілих та прокурора, які заперечували проти задоволення касаційних скарг та просили залишити без зміни оскаржуване судові рішення, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити.

Кваліфікація дій засудженого та доведеність його винуватості у касаційних скаргах не оспорюється.

Разом з тим доводи засудженого та його захисника про несправедливість призначеного покарання унаслідок суворості та необхідності звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням є необгрунтованими та суперечать вимогам закону.

Відповідно до ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Як убачається з матеріалів справи ухвалою Апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року вирок районного суду щодо ОСОБА_8, згідно з яким останнього на підставі ст. 75 КК України було звільнено від відбування покарання було залишено без зміни.

Однак в подальшому, після перевірки в касаційному порядку цю ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного засудженому покарання. При цьому касаційний суд вказав, що звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати м'яким.

Суд апеляційної інстанції приймаючи рішення про скасування вироку районного суду в частині призначеного покарання та призначаючи своє покарання урахував вид вчиненого ОСОБА_8 протиправного діяння, яке належить до вчинених з необережності, а також дані, що характеризують особу засудженого та є обставинами, що пом'якшують його покарання, а саме: позитивні характеристики засудженого, молодий вік, те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, частково відшкодував шкоду заподіяну злочином, його щире каяття у вчиненому, з'явлення із зізнанням, тривалий проміжок часу, що пройшов з моменту вчинення злочину, що свідчить про зниження суспільної небезпечності ОСОБА_8 та наявність на утриманні малолітньої дитини.

Зважаючи на наведене, а також з огляду на положення ст. 399 КПК України 1960 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано призначив засудженому основне покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією частини інкримінованої ОСОБА_8 статті.

З урахуванням, наслідків, що настали унаслідок протиправного діяння ОСОБА_8, думки потерпілих щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити засудженому, підстав вважати призначене останньому покарання несправедливим унаслідок суворості колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів про неправильне стягнення із засудженого на користь потерпілої 16 000 грн як оплату за надання їй юридичної допомоги, тому що ці витрати не входять до переліку судових витрат, то вони є необгрунтованими через те, що вказана сума входить до загальної суми цивільного позову потерпілої та в порядку, передбаченому статтями 91, 93 КПК України 1960 року, не стягувалась.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.