5-1008км14 Про незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди - 11.03.2014 Прийняття

головуючої Григор'євої І.В., суддів: Щепоткіної В.В., Британчука В.В., за участю прокурора Матюшевої О.В., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 11 березня 2014 року справу за касаційними скаргами потерпілої ОСОБА_5 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року щодо ОСОБА_6

Вироком Галицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2013 року засуджено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_5 55 247,24 грн матеріальної та 3 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з засудженого судові витрати по справі.

Вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винними і засуджено за незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало значної матеріальної шкоди.

Як встановлено судом у вироку, протягом 2009-2011 років за місцем проживання ОСОБА_6 АДРЕСА_1 громадянка ОСОБА_5 зберігала вантажний автомобіль "КамАЗ"-5320, 1989 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав їй на праві власності.

24 жовтня 2011 року ОСОБА_6, діючи умисно, з метою отримання прибутку від реалізації вказаного автомобіля, повідомив ОСОБА_7 неправдиву інформацію про те, що цей автомобіль належить йому і він має намір його продати. Погодившись на придбання автомобіля, ОСОБА_7 за вказівкою ОСОБА_6 відбуксирував його у смт. Брошнів-Осаду Рожнятівського району. Таким чином, ОСОБА_6 незаконно заволодів вказаним автомобілем, вартістю 55 247,24 грн, чим завдав значної матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_5 За реалізацію автомобіля ОСОБА_6 отримав кошти в сумі 16 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 289 на ч. 1 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

У частині вирішення цивільного позову вирок скасовано, а справу у цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м'якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Вважає, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 289 на ч. 1 ст. 191 КК України, чим неправильно застосував кримінальний закон, що в свою чергу призвело до м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання.

Зі змісту касаційної скарги з доповненнями потерпілої ОСОБА_5, убачається, що вона, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 191 КК України також вважає неправильною. Вказує, що автомобіль ОСОБА_6 ввірений не був і жодних угод про його зберігання чи використання між ними не існувало. Призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України вважає м'яким.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Матюшевої О.В., яка не підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечила проти задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги потерпілої та прокурора не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності досудового і судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 191 КК України кваліфіковано правильно.

Так, за змістом п. 1 примітки до ст. 289 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Як убачається із встановлених судами обставин справи, автомобіль марки "КамАЗ" був переданий його власником на зберігання ОСОБА_6 з можливістю його експлуатації за цільовим призначенням для перевезення вантажів і знаходився у останнього на протязі 2009-2011 років. При цьому ОСОБА_6 також були передані і відповідні реєстраційні документи на вказаний автомобіль.

Вказані обставини підтверджуються показаннями засудженого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також показаннями самої потерпілої ОСОБА_5, в тому числі і в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, автомобіль "КамАЗ" не був протиправно, поза волею власника вилучений ОСОБА_6, а знаходився у останнього на підставі усної угоди.

Проте, прийнявши автомобіль на зберігання й у тимчасове користування, ОСОБА_6 не мав права самостійно розпоряджатися ним. А тому, продавши автомобіль без згоди власника та отримавши за нього гроші, ОСОБА_6 вчинив злочин проти власності.

За таких обставин апеляційний суд правильно перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 289 на ч. 1 ст. 191 КК України, застосувавши кримінальний закон, який передбачає відповідальність за розтрату особою чужого майна, яке перебувало у її віданні.

Обґрунтованих доводів на спростування такого рішення апеляційного суду прокурор та потерпіла ОСОБА_5 у своїх скаргах не навели.

У зв'язку з цим касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої ОСОБА_5 та прокурора - без задоволення.