5-511км13 Про умисне вбивство, скоєне у ході сварки, що раптово виникла на ґрунті особистих неприязних відносин - 27.02.2014 Прийняття

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 27 лютого 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 19 липня 2013 року.

Вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 16 квітня 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 4590,00 грн. на відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди та 60 000 грн. - моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 19 липня 2013 року вищевказаний вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни, а апеляції прокурора та захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого - без задоволення.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 27 лютого 2011 року у період часу приблизно з 20 год. до 24 год. у передпокої будинку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, у ході сварки, що раптово виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, реалізуючи умисел на вчинення умисного вбивства наніс потерпілому ОСОБА_5 один удар невстановленим у ході досудового слідства предметом в область обличчя, від якого той упав на підлогу лицем донизу. Продовжуючи реалізацію злочинного умислу на позбавлення потерпілого життя, ОСОБА_2 наніс ОСОБА_5 невстановленим предметом із обмеженою контактною поверхнею та господарським топором не менше 12 ударів по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження у виді забійної рани лобної частини, множинну кількість забійних ран волосяної частини, багатоуламкові пошкодження кісток основи черепа та речовини головного мозку, від яких потерпілий помер на місці.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та направлення справи на новий судовий розгляд. На думку захисника, судами під час розгляду справи істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону, оскільки вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України 1960 року щодо змісту вироку, вважає, що у мотивувальній частині вироку не наведено мотивів, з яких відкинуто доводи сторони захисту, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки не мотивовано підстав для залишення апеляції без задоволення. Зазначає про порушення права на справедливий судовий розгляд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв'язку з порушенням права ОСОБА_2 на допит свідка обвинувачення у судовому засіданні, чим, на думку захисника, порушено право на захист. Вважає, що суд не вжив належних заходів для забезпечення явки окремих свідків обвинувачення, а вирок ґрунтується виключно на показаннях одного свідка ОСОБА_6, показання якої оцінені неправильно, оскільки вона змінювала свої свідчення. Зазначає, що невизнання винуватості у вчиненні злочину не може бути обставиною, що впливає на міру покарання, оскільки є правом не свідчити проти себе. Вважає, що не встановлено мотивів вчинення злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, думку прокурора, який зазначав про необґрунтованість вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку місцевого суду судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

З урахуванням наведеного, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність і неповнота досудового та судового слідства не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

При перевірці матеріалів справи касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним у сукупності із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, у тому числі з точки зору їх належності, допустимості та достатності, про що у вироку згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року наведено докладні мотиви.

Так як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 під час досудового слідства та судового розгляду доводив свою невинуватість у вчиненні вбивства ОСОБА_5, однак його позиція була розцінена судом як спосіб свого захисту. Незважаючи на невизнання ОСОБА_2 вини, суд прийшов до висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Свої висновки судом обґрунтувавано у тому числі на підставі даних, встановлених із показань свідків, зокрема, ОСОБА_6, яка зазначала про те, що ОСОБА_2 розповів їй про обставини вчинення убивства, а також сукупності письмових доказів: протоколів огляду місця події, протоколів обшуку за місцем проживання засудженого, огляду предметів, виїмки, висновків судово-медичних експертиз, судово-імунологічних експертиз, судово-молекулярної та молекулярно-генетичної експертиз, відповідно до яких на вилучених у засудженого речових доказах виявлено сліди крові, які за генетичними ознаками співпадають із ознаками крові потерпілого ОСОБА_5, висновків судово-медичної експертизи щодо характеру виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, судово-психіатричної експертиз.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України.

Як убачається з матеріалів справи, доводи захисника про недопустимість покладених в основу вироку доказів є безпідставними.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами справи не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх допустимість. ОСОБА_2 під час досудового слідства з моменту його затримання було роз'яснено право мати захисника, яким він скористався, та професійні захисники були присутніми при проведенні слідчих дій за участю засудженого. Таким чином, право на захист на досудовому слідстві ОСОБА_2 було забезпечено у повному обсязі.

Судове слідство у справі також проведено із дотриманням законодавчо визначених вимог. Порушень порядку дослідження показань свідків, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі, не встановлено, оскільки як вбачається з матеріалів справи судом проводилися вичерпні заходи для забезпечення явки свідків у судове засідання шляхом їх приводу. Після одержання матеріалів про неможливість явки вказаних осіб, їх показання були досліджені у судовому засіданні у порядку, визначеному ст. 306 КПК України 1960 року. Разом із цим показання цих свідків не виступали основними доказами винуватості ОСОБА_2, та у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону були оцінені у сукупності із іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Розглядаючи справу за апеляцією захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції ретельно перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, доведеність вини засудженого у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій. Свої висновки про залишення апеляції без задоволення судом належним чином мотивовано, а ухвала суду апеляційної інстанції є достатньо обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, за матеріалами справи не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_2 місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, керувався вимогами статей 50, 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) та повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на спеціальних обліках не перебуває; відсутність обставин, що пом'якшують покарання, обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину щодо особи похилого віку. Призначене ОСОБА_2 покарання у межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.