Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

у складі колегії:

головуючого Колесниченка В.М.,

суддів Мороза М.А., Слинька С.С.,

при секретарі Гладких Л.М.,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013130070000097, за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2013 року щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Алушти Автономної Республіки Крим, проживаючого по АДРЕСА_1, якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

захисника ОСОБА_1,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернулись захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 та прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції, із касаційними скаргами на вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2013 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 зазначає про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості. На обґрунтування незаконності вироку зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно указав, що суд першої інстанції не врахував перебування ОСОБА_2 під час вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, в той час як ця обставина враховувалась судом при призначенні покарання як така, що його обтяжує. Вважає, що наведене, а також тяжкість злочину, який є необережним, дані про особу ОСОБА_2, який позитивно характеризується, має сім'ю та малолітню дитину, на спеціальних обліках не перебуває, визнав вину, щирого кається, активно сприяв розкриттю злочину, визнав цивільний позов потерпілої, те, що він пропонував їй кошти під час лікування давало підстави для прийняття рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права.

Прокурор у своїй скарзі порушує питання про зміну вироку шляхом виключення посилання на те, що "судом першої інстанції не встановлено відповідно до ст. 67 КК України обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_2 - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння", на обґрунтування чого посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог щодо ст. 420 КПК України щодо змісту вироку.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурор частково погодився із доводами касаційної скарги захисника в межах доводів касаційної скарги прокурора.

Вироком Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 05 липня 2013 року ОСОБА_2 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 3, 4 ст. 76 КК України.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 та стягнуто на її користь 51 292,54 грн. в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Вирішено питання про стягнення судових витрат та долю речових доказів.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував зазначений вище вирок у частині призначеного ОСОБА_2 покарання та ухвалив новий вирок від 12 вересня 2013 року, яким останньому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Судами ухвалено визнати винуватим ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 286 КК України за таких обставин.

20 серпня 2012 року близько 03 год. ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки "Опель Кадет Караван", державний номер НОМЕР_1, рухався по проїжджій частині по вул. Леніна, поблизу буд. № 60 у м. Алушта Автономної Республіки Крим, де в порушення вимог п. п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не вибрав безпечну швидкість, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив зіткнення з перешкодою у вигляді металевого сміттєвого контейнера, який був розташований з правого боку по ходу його руху. В результаті дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля під керуванням ОСОБА_2 ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_4, який просив пом'якшити призначене ОСОБА_2 покарання, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні у суді апеляційної інстанції та захисника ОСОБА_1, перевіривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Доводи захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання вимогам закону, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання ОСОБА_2 вищенаведені вимоги закону України про кримінальну відповідальність дотримано. Зокрема, судом враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочину, вчиненого із необережності та віднесеного до категорії тяжких, дані про особу ОСОБА_2, який раніше судимий, на спеціальних обліках не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітню дитину, висловив готовність відшкодувати завдану шкоду. Зважив суд і на наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

З урахуванням вищевикладеного, суд обґрунтовано призначив основне покарання ближче до мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Доводи захисника про те, що ОСОБА_2 пропонував потерпілій кошти під час лікування матеріалами провадження не підтверджується. При перевірці цих матеріалів не встановлено даних, що засуджений вживав будь-яких заходів під час досудового розслідування та провадження у суді першої інстанції щодо відшкодування завданої потерпілій шкоди.

Врахувавши тяжкість та конкретні обставини вчинення злочину, грубе порушення правил дорожнього руху, відсутність намірів на відшкодування шкоди потерпілій з огляду на роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, належним чином мотивувавши своє рішення.

За змістом ст. 75 КК України звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням можливе лише у тому випадку, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі менше п'яти років дійде висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

На думку колегії суддів, з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу засудженого, який вчинив злочин, маючи не зняту та непогашену судимість, обставин, що пом'якшують покарання, наявності обставини, що його обтяжує, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, визначена ОСОБА_2 міра покарання є необхідною та достатньою для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а підстави для застосування вимог ст. 75 КК України відсутні.

З огляду на викладене, вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 належним чином мотивований, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання.

Доводи касаційної скарги прокурора не свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, оскільки обставина, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння була повною мірою врахована при призначенні покарання.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були підставою для зміни чи скасування судових рішень, ухвалених у кримінальному провадженні, не встановлено.

За таких обставин підстав для задоволення касаційних скарг захисника ОСОБА_1 та прокурора колегія суддів не вбачає.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

залишити вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2013 року щодо ОСОБА_2 без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого та прокурора - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.