Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є.Б., суддів Крещенка А.М., Шибко Л.В., за участю прокурора Гошовської Ю.М., секретаря Петрика В.В., розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12012120020000039 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_6 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 липня 2013 року,

Вказаним вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2013 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово судимого - останнього разу за вироком цього ж суду від 02 вересня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 10 місяців, звільненого після відбуття строку покарання,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 196 грн у рахунок відшкодування судових витрат на проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 3 липня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України.

Призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 липня 2013 року, ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він близько 11.00 год. 18 грудня 2012 року, знаходячись у магазині спортивних товарів "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_1, повторно, таємно викрав з прилавку спортивний костюм "Adidas Winter SUIT", чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 645 грн.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України, внаслідок чого йому було призначено надто м'яке покарання.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази його винуватості у вчиненні ним злочину, а також суд не взяв до уваги, що він має на утриманні малолітню дитину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий підтримав касаційну скаргу прокурора і заперечував проти задоволення скарги засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України, а також доводи засудженого в касаційній скарзі про недоведеність його винуватості у вчиненні злочину не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Висновки апеляційного суду про винуватість ОСОБА_6 саме у вчиненні повторно таємного викрадення чужого майна (крадіжки) відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються детально наведеними в ухвалі доказами, які суд всебічно, повно й об'єктивно дослідив і правильно оцінив.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_6 як у місцевому, так і в апеляційному суді показав, що він скоїв таємне викрадення чужого майна, а не грабіж, потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що він не впевнений, що засуджений чув його крик, а свідок ОСОБА_8, яка в той час перебувала в магазині, повідомила, що потерпілий нічого не кричав, коли ОСОБА_6 з майном виходив із магазину.

Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються матеріалами кримінального провадження, зокрема, даними протоколу огляду, слідчого експерименту, явки з повинною та іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що дії ОСОБА_6 потрібно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки у кримінальному провадженні відсутні докази, які би свідчили про відкритість викрадення чужого майна.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, апеляційний суд із достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину (середньої тяжкості), дані про особу винного (позитивно характеризується, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, кримінальне правопорушення вчинив, маючи незняту та непогашену судимість), обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, повне та добровільне відшкодування завданих збитків) і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 липня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.