Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єленіної Ж.М., суддів: Британчука В.В., Григор'євої І.В., при секретарі судового засідання Гладкіх Л.М.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013050200000240 щодо

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 дня народження, громадянки України, уродженки смт Чорнухиному Перевальського району Луганської області, яка проживає в АДРЕСА_1, зареєстрованої в АДРЕСА_2,

за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі КК), за участю прокурора Матюшевої О.В.,

Вироком Дебальцевського міського суду Донецької області від 26 червня 2013 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь державного закладу "Відділкова лікарня станції Дебальцеве ДП "Донецька залізниця" 8102,21 грн, а також на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Донецькій області 587,36 грн у рахунок відшкодування процесуальних витрат на проведення експертиз.

Апеляційний суд Донецької області від 16 жовтня 2013 року за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання і постановив свій вирок, яким ОСОБА_5 призначив покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою в тому, що вона 09 лютого 2013 року приблизно о 19.10 год. у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись за місцем свого проживання у АДРЕСА_1, під час сварки з ОСОБА_7 умисно вдарила останнього кухонним ножем у живіт, заподіявши тяжкого тілесного ушкодження.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на явну несправедливість призначеного покарання унаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити, пом'якшити це покарання, обравши його не пов'язаним із позбавленням волі та застосувати положення ст. 75 КК. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржниця вказує, що визнала свою вину та щиро розкаялась у вчиненому, добровільно відшкодувала потерпілому витрачені на ліки кошти, має на утриманні неповнолітню дитину та батьків - пенсіонерів.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання взяти участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК (4651-17) ) участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці вироку суду апеляційної інстанції не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Засуджена ОСОБА_5 не оспорює доведеності вчинення нею кримінального правопорушення та правильності кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 121 КК.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Як випливає зі змісту вироку, апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції у межах поданої апеляції та вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженої покарання врахував ступінь вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, котра до кримінальної відповідальності притягується вперше, не в повному обсязі відшкодувала завдану злочином матеріальну та моральну шкоду. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття засудженої та наявність на її утриманні малолітньої дитини, а обставинами, які його обтяжують, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. З огляду на це суд дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення засудженою нових злочинів.

Однак апеляційний суд хоча і призначив ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 121 КК у межах санкції мінімальне за своїм розміром, але не достатньо при цьому врахував конкретні обставини кримінального провадження, пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу засудженої, не повною мірою дотримався загальних засад призначення покарання, встановлених статтями 50, 65 КК, і призначив покарання за своїм розміром занадто суворе.

Зокрема, призначаючи ОСОБА_5 покарання, апеляційний суд безпідставно врахував невідшкодування нею матеріальної та моральної шкоди, оскільки з матеріалів кримінального провадження випливає, що цивільного позову потерпілим про відшкодування (компенсацію) завданої майнової та моральної шкоди під час досудового розслідування та до початку судового розгляду до засудженої не пред'являлось. А цивільний позов пред'явлений прокурором розглянуто та постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь державного закладу "Відділкова лікарня станції Дебальцеве ДП "Донецька залізниця" 8102,21 грн.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що: упродовж судового провадження ОСОБА_5 давала визнавальні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, що давало суду підстави розглядати провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК; засуджена розкаялась у вчиненому, вживала заходів для залагодження провини перед потерпілим, зокрема добровільно до початку судового розгляду відшкодувала потерпілому збитки у розмірі 2200 грн, чого не заперечував і потерпілий при провадженні в суді апеляційної інстанції; ОСОБА_5 має на утриманні малолітню дитину сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Всі ці обставини пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, а тому дають підстави для призначення засудженій покарання із застосуванням ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК, оскільки наявні декілька раніше зазначених обставин, що пом'якшують покарання.

Водночас зважаючи на те, що засуджена у стані алкогольного сп'яніння вчинила тяжкий злочин, який за формою вини є умисним, підстав для застосування ст. 75 КК, про що засуджена просить у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене, обставини, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також враховуючи дані про особу винної, колегія суддів вважає за можливе пом'якшити ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу строк покарання до трьох років шести місяців, частково задовольнивши касаційну скаргу, оскільки таке покарання буде цілком достатнім для виправлення винної і попередження нових злочинів.

Керуючись статтями 433 436 КПК (4651-17) , суд

Касаційну скаргу засудженої задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Донецької області від 16 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5 змінити, пом'якшити призначене за ч. 1 ст. 121 КК покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК до трьох років шести місяців.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.