Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Романець Л.А.,

суддів: Марчук Н.О., Широян Т.А.,

за участю прокурора Таргоній О.В.,

розглянула в судовому засіданні 18 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 23 травня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2012 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимостей, засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 16 листопада 2011 року в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в буд. АДРЕСА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2, вчинив розбійний напад на ОСОБА_3, застосувавши до нього фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров'я, після чого заволодів майном потерпілого на загальну суму 620 грн.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями, постановленими щодо нього через неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі, просить змінити їх, перекваліфікувавши його дії на ст. 122 КК України та пом'якшивши призначене покарання. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що в його діях відсутній корисливий мотив, побиття потерпілого відбулось через неприязні відносини. Зазначає про те, що суд при постановленні вироку не врахував показання потерпілого і свідків, дані ними у судовому засіданні, а при визначенні міри покарання безпідставно не взяв до уваги всіх обставин, що пом'якшують покарання, та даних про його особу. Крім того, засуджений у скарзі посилається на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 398 КПК України (1960) підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови касаційним судом є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

Відповідно до вимог статей 362 і 365 КПК України (1960) суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи апеляції, в тому числі, за необхідності, й шляхом проведення судового слідства.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності та обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Окрім додержання інших, передбачених ст. 377 КПК України (1960), вимог, в ухвалі слід проаналізувати й співставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, й дати на кожен з них вичерпну відповідь.

Однак судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Як убачається з матеріалів справи, на вирок Миронівського районного суду Київської області від 23 травня 2012 року засудженим ОСОБА_1 була подана апеляція.

Не погоджуючись із вироком суду, засуджений ОСОБА_1, посилаючись на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та його особі, зокрема, неправильну кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 187 КК України та суворість призначеного покарання, просив його скасувати та направити справу на додаткове розслідування.

Апеляційний суд, хоча й розписав в ухвалі зміст апеляції засудженого, однак належним чином указаних доводів в ухвалі не проаналізував, не навів переконливих мотивів для їх спростування, не зазначив підстав, через які апеляцію засудженого залишив без задоволення.

Крім того, апеляційний суд у вступній частині ухвали вказав про наявність апеляції прокурора, однак надалі ніяких висновків по ній не зробив.

За таких обставин ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою.

Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що ухвала апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України (1960) щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно з використанням усіх процесуальних можливостей, у тому числі й шляхом проведення судового слідства, належно перевірити всі доводи апеляції, а також інші доводи касаційної скарги засудженого та прийняти обґрунтоване й законне рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.