Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В., суддів Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І., за участю прокурора Опанасюка О.В., захисника ОСОБА_5,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 18 лютого 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами потерпілого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_7 на вирок Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 вересня 2013 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7,

Вироком Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 червня 2013 року засуджено:

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна;

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше двічі судимого, останнього разу - за вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2010 року за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді арешту на строк 1 місяць, звільненого 15 березня 2011 року після закінчення строку покарання,

за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 вересня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнано винними у тому, що вони у стані алкогольного сп'яніння близько 16.30 год. 15 січня 2012 року в салоні автомобіля таксі фірми "Донбас" марки "Ланос" (реєстраційний НОМЕР_1) за попередньою змовою між собою здійснили напад на водія ОСОБА_6, поєднаний із насильством, небезпечним для життя й здоров'я потерпілого. При цьому ОСОБА_7, знаходячись за водієм ОСОБА_6, захватив останнього за шию передпліччям правої руки і притиснув його до спинки водійського сидіння, а ОСОБА_8 у цей час заволодів мобільними телефонами "Нокіа 6131" та "Нокіа 5230". Після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зникли з місця злочину, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1700 грн.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого, порушує питання про зміну судових рішень та призначення ОСОБА_8 покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. Зазначає, що ОСОБА_8 жодних насильницьких дій не вчиняв, а тому суд призначив йому надто суворе покарання, не врахувавши, що ОСОБА_8 позитивно характеризується, хворіє та має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону й неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про зміну судових рішень, про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 187 на ч. 1 ст. 186 КК України та про пом'якшення призначеного йому покарання.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого, порушує питання про зміну судових рішень, просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 187 на ст. 198 КК України. Зазначає, що попередньої змови на вчинення злочину у них з ОСОБА_8 не було і він не був обізнаний про злочинні наміри останнього.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав свою касаційну скаргу та скаргу потерпілого, думку прокурора, котрий заперечував проти задоволення скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, а скарги потерпілого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Так, винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_6, який детально розповів про обставини вчинення злочину, зокрема про те, що коли вони їхали в таксі, засуджені напали на нього, при цьому ОСОБА_7 ззаду утримував його за шию і, погрожуючи насильством, вимагав у нього гроші, а ОСОБА_8 відкрито викрав два телефони. Також винуватість підтверджується показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що коли вони їхали в таксі, ОСОБА_7 ззаду схопив водія за шию, після чого вона втікла. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються, зокрема: заявою ОСОБА_6; даними висновку судово-медичного експерта, відповідно до якого в ОСОБА_6 на шиї було виявлено легкі тілесні ушкодження, виникнення яких не виключається за обставин, вказаних потерпілим; даними протоколів огляду місця події, виїмки та огляду, пред'явлення осіб для впізнання, відтворення обстановки й обставин події та іншими доказами у справі.

Посилання ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_5 на невинуватість засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину, ретельно перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого об'єктивного підтвердження не знайшли. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Твердження засудженого ОСОБА_7 про те, що його дії необхідно кваліфікувати за ст. 198 КК України, як і посилання захисника ОСОБА_5 про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 на ч. 2 ст. 186 КК України, є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_7, здавлюючи шию, застосував до потерпілого ОСОБА_6 насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, а в цей час засуджений ОСОБА_8 заволодів телефонами потерпілого, при цьому їхні дії були злагодженими та послідовними.

Таким чином, у справі повністю доведено винуватість засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, і правильно кваліфіковано їх дії.

Розглядаючи справу за апеляціями засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_10, на підставі детального вивчення матеріалів справи суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їм злочину та про правильність кваліфікації їхніх дій, а також вказав на докази, які спростовують доводи, викладені в апеляціях.

Ухвала апеляційного суду в цій частині є достатньо мотивованою та повною мірою відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставою для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Разом із тим, доводи потерпілого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 про суворість призначеного ОСОБА_8 покарання заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Частиною 3 цієї статті встановлено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються ст. 69 КК України.

Статтею 69 вказаного Кодексу передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Призначаючи ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не повною мірою дотримався вищенаведених вимог закону.

Враховуючи те, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий корисливий злочин, особу винного (який раніше не був судимий), обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_8 покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним. Із цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак суди не взяли до уваги того, що ОСОБА_8 скоїв злочин уперше, позитивно характеризується, хворіє, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також не врахували думки потерпілого, який просив призначити ОСОБА_8 покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення і пом'якшити засудженому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років з конфіскацією належного йому майна. Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та статтями 394- 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Касаційні скарги потерпілого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 вересня 2013 року щодо ОСОБА_8 змінити, пом'якшити йому покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до 5 років з конфіскацією всього належного йому майна.

У решті судові рішення залишити без зміни.