5-526км14 Про привласнення в особливо великих розмірах працівником банку коштів банку, які перебували в віданні працівника банку, який підробив платіжні документи в електронному вигляді, заподіявши таким чином значну шкоду банківській установі - 13.02.2014 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040000000062, за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_1 та в її інтересах захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Дніпрорудне Запорізької області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, яку визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 200, ч. 3 ст. 362 КК України,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

засудженої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернулись засуджена ОСОБА_1 та в її інтересах захисники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із касаційними скаргами на вищевказані судові рішення.

У касаційних скаргах, доводи яких є аналогічними за змістом, особи які їх подали порушують питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 та призначення їй покарання із застосуванням статей 75, 79 КК України, посилаючись на надмірну суворість визначеної судом міри покарання. Вважають, що суд при призначенні покарання ОСОБА_1 повною мірою не врахував визнання нею вини, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочинів, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин, часткового відшкодування завданої шкоди, а також даних про особу засудженої, яка позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, одружена, на час розгляду справи та винесення судових рішень перебувала у стані вагітності, на спеціальних обліках не знаходиться. На їх думку, вищевказані обставини у своїй сукупності, а також стан здоров'я ОСОБА_1 після народження дитини, стан здоров'я самої дитини та чоловіка, який здійснює за нею догляд, відсутність можливості у близьких родичів допомагати у догляді за дитиною, дають підстави для звільнення засудженої від реального відбування покарання з випробуванням.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 362, ч. 1 ст. 200 КК України, та їй призначено покарання:

- за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із матеріальною відповідальністю на строк 2 роки та конфіскацією всього майна, яке є її власністю;

- за ч. 3 ст. 362 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з доступом до інформації, яка обробляється в автоматизованих системах, на строк 2 роки;

- за ч. 1 ст. 200 КК України до штрафу в дохід держави в сумі п'ятдесяти однієї тисячі гривень.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані із матеріальною відповідальністю, на строк 2 роки та з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з доступом до інформації, яка обробляється в автоматизованих системах, на строк 2 роки, та конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1 395 459, 35 грн. на відшкодування завданої злочинами матеріальної шкоди.

Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої, прокурора та цивільного позивача - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої ОСОБА_1 та її захисника ОСОБА_2 на підтримання касаційних скарг, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судами ухвалено визнати винуватою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 200, ч. 3 ст. 362 КК України за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 з 30.03.2008 року обіймаючи посаду спеціаліста відділу операційної діяльності Contract Center ГО ПАТ КБ "ПриватБанк", а з 05.06.2012 року - провідного спеціаліста Департаменту операційної діяльності Back-Office, операціоніста з обробки міжнародних вхідних та вихідних Swift-переказів зазначеної банківської установи, будучи матеріально відповідальною особою на підставі договорів від 20.01.2010 року та 14.04.2011 року з правом проведення платіжних документів за групою рахунків та перегляду інформації за всіма рахунками банку, згідно з наказом від 07.04.08 року маючи доступ до програмних комплексів Дніпропетровського регіонального управління ПАТ КБ "ПриватБанк", користуючись персональним логіном "ІНФОРМАЦІЯ_2" та паролем, відомим тільки їй, діючи умисно, з корисливих мотивів, у період з 01 січня 2010 року по 06 липня 2012 року шляхом несанкціонованої зміни інформації в автоматизованій системі ПАТ КБ "ПриватБанк", до якої вона мала доступ, привласнила в особливо великих розмірах кошти банку, які перебували в її віданні, та підробила платіжні документи в електронному вигляді, заподіявши таким чином значну шкоду банківській установі.

Так, на початку січня 2010 року ОСОБА_1, знаходячись у невстановленому досудовим слідством місці, діючи умисно, з корисливих мотивів та готуючи умови для скоєння кримінальних правопорушень, авторизувала у своєму аккаунті автоматизованої системи "Приват24", яка належить Дніпропетровському регіональному управлінню ПАТ КБ "ПриватБанк", рахунки в іноземній та національній валюті, відкриті у зазначеному банку на її ім'я, а саме: НОМЕР_1 у валюті "долар США"; НОМЕР_2 у валюті "Євро"; НОМЕР_3 у валюті "гривня", а у грудні 2010 року - рахунок НОМЕР_4 у валюті "долар США".

Після цього, достовірно знаючи, що міжнародні Swift-перекази, в яких невірно зазначені реквізити, за якими неможливо здійснити зарахування коштів, зберігались на окремих рахунках нез'ясованих платежів НОМЕР_5 у валюті "долар США", НОМЕР_6 у валюті "Євро", НОМЕР_7 у валюті "Євро" та НОМЕР_8 у валюті "долар США" та їх ніхто не контролює, які відображені у вкладці "d/n запитів" системи "Приват48", у період з 01 січня 2010 року по 06 липня 2012 року, реалізуючи злочинний умисел, направлений на привласнення грошових коштів, що знаходились на рахунках ПАТ КБ "ПриватБанк" та перебували в її віданні, діючи умисно, з корисливих мотивів, знаходячись на своєму робочому місці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, маючи персональний доступ до автоматизованої системи банку "Приват48", авторизувалась у зазначеній системі під своїм логіном, отримавши доступ до вкладки "d/n запитів" системи "Приват48", в якій знаходились інформація про Swift-перекази, здійснювала незаконні платіжні операції, а саме несанкціоновано змінювала інформацію щодо переказів, змінюючи номер картки в графі "одержувач" на номери рахунків, відкритих на її ім'я, тим самим підробивши платіжні доручення в електронному вигляді шляхом внесення до них завідомо неправдивої інформації стосовно номера картки одержувача.

У період з 01 січня 2010 року по 06 липня 2012 року, ОСОБА_1, знаходячись на своєму робочому місці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, шляхом несанкціонованої зміни інформації в автоматизований системі банку, підробивши платіжні доручення, перерахувала по Swift-переказах з рахунків ПАТ КБ "ПриватБанк" на свої особисті рахунки грошові кошти у сумі 155 648,01 доларів США та 45 989,36 Євро, що за курсом Національного банку України на дату здійснення кожної операції становило 1 707 929,64 грн., тобто в особливо великих розмірах, які привласнила, заподіявши ПАТ КБ "ПриватБанк" матеріальних збитків на указану суму.

Правильність кваліфікації дій засудженої ОСОБА_1 та доведеність її винуватості у вчиненні злочинів у касаційних скаргах не заперечуються.

Доводи засудженої та її захисників про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання вимогам закону, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні покарання ОСОБА_1 вищенаведені вимоги закону України про кримінальну відповідальність дотримано. Зокрема, судом враховано ступінь суспільної небезпечності, тяжкість і характер злочинів, один відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, один - тяжким та один злочином середньої тяжкості, дані про особу ОСОБА_1, яка позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась та обставини, що пом'якшують покарання: визнання вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочинів, часткове відшкодування завданої майнової шкоди, вчинення злочинів внаслідок збігу тяжких особистих обставин, а також знаходження на час постановлення вироку у стані вагітності. Зважив суд і на відсутність обтяжуючих покарання обставин.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов правильного висновку, що вказані обставини, які пом'якшують покарання у сукупності із встановленими позитивними даними про особу ОСОБА_1, у тому числі і тими, на які посилаються засуджена та її захисники у касаційних скаргах, є підставами для призначення основного покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче нижчої межі, передбаченої санкціями ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 362 КК України. Остаточне основне покарання на підставі ст. 70 КК України визначено шляхом поглинення менш суворих видів покарання більш суворим із приєднанням додаткових покарань.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засудженої, також дійшов висновку про достатнє обґрунтування рішення місцевого суду у частині призначеного засудженій покарання та навів переконливі доводи про відсутність підстав для звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що з урахуванням тяжкості сукупності вчинених ОСОБА_1 злочинів, тривалого характеру злочинної діяльності, великого розміру завданої злочином шкоди, яка повністю не відшкодована, суд дійшов правильного висновку про неможливість досягнення законодавчо визначеної мети покарання без реального його відбування та відсутність підстав для застосування щодо засудженої інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбаченого статтями 75, 79 КК України.

Наведені у касаційних скаргах доводи про поганий стан здоров'я засудженої, а також її дитини та чоловіка, неможливість батьків засудженої та її чоловіка допомагати у догляді за дитиною з урахуванням тяжкості вчинених нею злочинів, вищевказаних висновків судів у частині призначеного ОСОБА_1 покарання не спростовують.

Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання, на думку колегії є необхідним та достатнім для її виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових злочинів, тобто відповідає вимогам справедливості за своїм видом та розміром.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були підставою для зміни чи скасування судових рішень, ухвалених у кримінальному провадженні, не встановлено.

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційних скарг засудженої ОСОБА_1, а також в її інтересах захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів не вбачає.

Однак разом із тим, у порядку ст. 433 КПК України вирок щодо ОСОБА_1 підлягає зміні. Як убачається зі ст. 362 КК України та вироку, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 362 КК України суд допустив помилку, одночасно кваліфікувавши вчинені нею дії, що полягали у несанкціонованій зміні інформації, що обробляється в автоматизованих системах ще й за ознакою заподіяння значної шкоди.

Так, указані дії виступали способом полегшення вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто привласнення майна, що перебувало у її віданні. Таким чином, дії кваліфікувались за ознакою значного розміру два рази, що є неприпустимим.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України,

Касаційні скарги засудженої ОСОБА_1, захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

У порядку ст. 433 КПК України вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 362 КК України на ч. 1 ст. 362 КК України та призначити їй за цим законом покарання у виді штрафу у розмірі 10200 грн.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення остаточно визначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, на строк 2 роки з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.