Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.

суддів Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

цивільного позивача ОСОБА_1

розглянула 13 лютого 2014 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3 на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 17 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 липня 2013 року.

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 17 січня 2013 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено:

- за ч. 1 ст. 191 КК України на 2 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю і веденням бухгалтерського обліку строком 2 роки;

- за ч. 1 ст. 209 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, на 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю і веденням бухгалтерського обліку строком на 1 рік, з конфіскацією грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 7423 гривен 91 копійок, без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 остаточно визначено покарання 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю і веденням бухгалтерського обліку строком на 2 роки, з конфіскацією грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, у розмірі 7423 гривен 91 копійок.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням обов'язку, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_2, визнано винною та засуджено за те, що вона, в період часу з 22 липня 2010 року по 17 березня 2011 року, будучи головним бухгалтером малого приватного впроваджувального підприємства "Струм" (далі - ПП "Струм"), маючи доступ до рахунків вказаного підприємства, привласнила ввірені їй грошові кошти на загальну суму 33250 гривен, шляхом їх перерахунку за допомогою програми клієнт-банку "Приват-24" з розрахункового рахунку МПВП "Струм" №26004222637001 на свій рахунок як фізичної особи - підприємця НОМЕР_1, відкритий в ХФ ПАТ КБ "Західінкомбанк".

Крім того, ОСОБА_2, в період часу з 22 липня 2010 року по 22 квітня 2011 року, з вищевказаної грошової суми, вчинила фінансову операцію, а саме, перерахувала на рахунок Херсонського державного морського інституту № 31251272210035, як плату за навчання своїх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 грошові кошти на суму 7423, 91 гривен, таким чином легалізувала їх.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 30 липня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційних скаргах, засуджена та її захисник просять судові рішення скасувати, а справу закрити за відсутністю події злочину. Вказують на неправильне застосування судами кримінального закону, оскільки ОСОБА_2 надавала бухгалтерські послуги на підставі договору від 01.06.2010 року, і сума 33250 грн. переведена на її рахунок в якості оплати за виконані роботи. За таких обставин в діях ОСОБА_2 відсутній склад злочину за ч. 1 ст. 209 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення цивільного позивача та прокурора, які вважали, що касаційні скарги задоволенню, а судові рішення скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року при постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достатності й достовірності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивованим.

Цих вимог по справі судом не дотримано.

За встановленими судом першої інстанції обставинами, ОСОБА_2 перебуваючи на посаді головного бухгалтера ПП "Струм" в період з 22 липня 2010 року по 17 березня 2011 року привласнила ввірені їй грошові кошти на загальну суму 33250 гривен.

З показань самої засудженої слідує, що вона не мала доступу до системи клієнт банк "Приват-24" до рахунків ПП "Струм", електронний ключ був тільки у директора ОСОБА_6, котрий запропонував їй укласти договір про надання бухгалтерських послуг, у зв'язку із чим, вона відповідно до наказу 01 червня 2010 року була переведена на посаду офіс менеджера, та продовжувала вести бухгалтерію підприємства за укладеним договором. За наслідком виконаних робіт укладались відповідні акти, сума коштів 33250 грн. була переведена на її рахунок, як фізичної особи приватного підприємця за виконання умов укладеного договору.

Факт укладення 01 червня 2010 року договору на виконання бухгалтерських послуг із ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив директор ПП "Струм" - ОСОБА_1, котрий показав, що підприємство отримувало менший прибуток, тому ним було прийнято рішення про підписання цього договору, яким передбачалось узгодження оплати виконаної роботи, яка оформлялась актом виконаних робіт.

Відповідно до висновку експертизи, (т. 3, а.с. 67) з розрахункового рахунку ПП "Струм" на рахунок фізичної особи підприємця ОСОБА_2 було перераховано 33250 грн. за період з 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 30 травня 2011 року, що підтверджено платіжними дорученнями підприємства.

Згідно відомостей з копії трудової книжки засудженої (т. 1 а.с. 202) відповідно до наказу № 2-к від 01.06.2010 року ОСОБА_2 з 01 червня 2010 року, прийнята на посаду офіс-менеджера ПП "Струм", з якої була звільнена 22 квітня 2011 року наказом № 1-к від 22.04.2011 року за згодою сторін.

Наведеним обставинам та письмовим доказам суд не дав належної оцінки, не спростував твердження засудженої про те, що вона офіційно працювала на посаді офіс менеджера і в той самий час вела бухгалтерію підприємства на підставі укладеного договору.

При цьому не отримали судом оцінки показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_1 про те, хто був відповідальний за ведення реєстру наказів та трудових книжок на підприємстві, в який спосіб виплачувалась ОСОБА_2 заробітна плата, як працівнику.

Не усунуто суперечності в показаннях засудженої та свідка ОСОБА_1, щодо ведення бухгалтерії підприємства в період з 22 липня 2010 року та 17 березня 2011 року та складання актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 5 роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 квітня 2005 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" (v0005700-05) - під легалізацією доходів належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ним, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

З цього слідує, для кваліфікації за ч. 1 ст. 209 КК України суду необхідно встановити, що дії винної особи були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню відповідними коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їхнього походження. Бажання приховати справжнє джерело майна, щодо якого вчиняються правочини, інші дії або яке використовується, і видати майно здобуте злочинним шляхом за легальні доходи виступає як обов'язкова характеристика суб'єктивної сторони злочину.

Як убачається із вироку суду, визнавши доведеним обвинувачення пред'явлене ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 209 КК України, суд не встановив мотив суб'єктивної сторони вчиненого злочину, не конкретизував вид легалізації у своєму рішенні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд, постановляючи вирок щодо ОСОБА_2, який був залишений без зміни апеляційним судом, допустив істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, а тому на підставі ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року судові рішення у вказаній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду суду відповідно до ст. 400 КПК України 1960 року, необхідно врахувати вищенаведене, інші доводи, викладені у касаційних скаргах засудженої та захисника, повно та всебічно дослідити усі обставини справи, дати належну оцінку усім доказам в їх сукупності і, залежно від встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

Касаційні скарги засудженої та захисника ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 17 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 липня 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.