Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 13 лютого 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Станично-Луганського районного суду Луганської області від 23 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2012 року.

Вироком Станично-Луганського районного суду Луганської області від 23 серпня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше судимий 28 лютого 2011 року Жовтневим районним судом м. Луганська за ч. 3 ст. 358 КК України до трьох місяців арешту,

засуджений за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання, призначеного за вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 28 лютого 2011 року ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 8 років 10 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2012 року даний вирок суду залишено без зміни.

Цим вироком також засуджені ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 визнані винними у тому, що вони, достовірно знаючи про наявність у ОСОБА_5 і його матері ОСОБА_6 великої суми грошових коштів, отриманих від продажу нерухомості, з метою заволодіння цими грошима, вступили в злочинну змову. Приготувавши засоби маскування - маски і рукавички, 03.02.2011 року, приблизно о 20 годині на автомобілі "ДЕУ Ланос" під керуванням ОСОБА_8, якому про злочинні наміри відомо не було, прибули до с. Вільховий Станично-Луганського району, де залишивши машину з водієм ОСОБА_8 пішки направилися на АДРЕСА_1.

Діючи за розробленим планом, ОСОБА_3 з метою виманити з будинку когось із мешканців, подзвонив у дзвінок і поки розмовляв з ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 через тильну частину паркану проникли у двір, потім ОСОБА_1 і ОСОБА_4 через незачинені двері увірвалися в будинок, а ОСОБА_2, якого знав ОСОБА_5, залишився на вулиці з метою попередження про небезпеку. ОСОБА_3 після розмови з ОСОБА_6 на вулиці і повернення її в будинок, проник у двір, потім до будинку і приєднався до решти нападників. Увірвавшись в будинок, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, перебуваючи у масках і рукавичках, висловлюючи погрози застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілих, стали вимагати 5 тисяч доларів США, при цьому ОСОБА_3 тримав у руці і демонстрував металеву кочергу, знайдену в будинку, а ОСОБА_4 - наявний у нього складаний ніж. Будучи наляканими, реально сприйнявши погрози, побоюючись за своє життя і здоров'я, ОСОБА_6 дістала всі наявні від продажу нерухомості гроші в сумі 20 тисяч доларів США і почала відраховувати зазначену нападниками суму 5 тисяч доларів США. Однак ОСОБА_4 забрав у ОСОБА_6 всі гроші і покинув будинок потерпілих. ОСОБА_3 зв'язав потерпілим руки і ноги липкою стрічкою, а ОСОБА_1 забрав майно потерпілих на суму 296,22 грн. У подальшому грошові кошти були передані ОСОБА_2, який їх розподілив між усіма учасниками злочину, визначивши частку кожного. У результаті злочинних дій потерпілим ОСОБА_5 і ОСОБА_6 завдано матеріальну шкоду у великому розмірі на суму 159130,32 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на невірну оцінку доказів у справі, що призвело до неправильних висновків щодо фактичних обставин справи і кваліфікації дій. Зазначає, що при призначенні покарання належним чином не враховано позитивні характеристики з місця роботи та проживання, наявність на утриманні малолітньої дитини та хворої матері, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі, внаслідок суворості. Крім того, вважає порушеним право на захист під час судових дебатів. Вказує, що суд апеляційної інстанції на вказані порушення вимог закону увагу не звернув.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України, перегляду в касаційному порядку не підлягають встановлення судом фактичних обставин справи та неповнота і однобічність досудового і судового слідства. Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, згідно зі ст. 367 КПК України були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які зазначили про відсутність порушень вимог КПК України (4651-17) при проведенні досудового слідства. Тому, при розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Виходячи зі змісту ст. 323 КПК України, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на доказах повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом за своїм внутрішнім переконанням, а висновок суду про подію злочину та про винуватість підсудного ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.

Ці вимоги закону місцевим і апеляційним судами дотримані.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, судові інстанції послалися на докази, що містяться в матеріалах справи, досліджені в судовому засіданні, належно оцінені і є обґрунтованими.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним вказаного злочину за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував дослідженими доказами, які зібрані з додержанням вимог кримінально-процесуального закону. Дослідивши і проаналізувавши показання всіх засуджених, які вину визнали частково, вказавши, що до потерпілих їздили з метою повернення боргу, були в масках щоб їх не впізнали, однак потерпілим не погрожували та про дії одне одного заздалегідь не домовлялися, не заперечували при цьому суму викрадених коштів; їхні ж показання на досудовому слідстві про обставини підготовки і вчинення злочину; потерпілих ОСОБА_6 і ОСОБА_5, які зазначили, що в будинок ввірвалися люди в масках та погрожуючи вимагали п'ять тисяч доларів, а потім забрали всі гроші в сумі 20000 доларів; свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, протокол огляду місця події; протокол пред'явлення осіб для впізнання; протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_4; висновки судово-імунологічної, товарознавчої експертиз.

Зазначені докази були ретельно перевірені судом, їм було надано відповідну оцінку у їх сукупності та обґрунтовано покладено в основу обвинувального вироку.

Суд першої інстанції дослідив усі обставини, що могли мати значення для прийняття рішення, а його висновок, що ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України є правильним і повністю спростовує доводи касаційної скарги засудженого про неправильну кваліфікацію його дій.

Що стосується призначеного покарання, то воно обрано ОСОБА_1 у відповідності до вимог ч. 2 ст. 50, ст. 65 КК України, які вимагають від суду урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, та призначити необхідне й достатнє покарання для виправлення винного та попередження вчинення ним нових злочинів.

Призначаючи покарання засудженому, суд ці вимоги закону виконав, урахував ступінь тяжкості злочину, роль ОСОБА_1 у вчиненому, що він раніше судимий, обставину, що пом'якшує покарання - часткове відшкодування шкоди потерпілим.

Взявши до уваги всі обставини вчинення злочину, дані про особу винного, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення та перевиховання лише в умовах ізоляції від суспільства і призначив йому покарання у межах санкції статті обвинувачення. Правильно визначене судом і остаточне покарання, відповідно до вимог ст. 70 КК України.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 та пом'якшення покарання не вбачає.

Не відповідають матеріалам справи і доводи засудженого про порушення його права на захист під час судових дебатів у місцевому суді, оскільки був відсутній один із захисників.

Як убачається з протоколу судового засідання від 03.07.2012 р. у судових дебатах брали участь обидва захисники ОСОБА_1 - ОСОБА_7 та ОСОБА_14 (т. 5 а. с. 190-191). Після кількох оголошених перерв в судовому розгляді та відновленні судового слідства в судовому засіданні 20.08.2012 року участь брав тільки захисник ОСОБА_14, який і виступав у судових дебатах. Ні ОСОБА_1, ні захисник ОСОБА_14 не заявляли клопотань з приводу обов'язкової участі захисника ОСОБА_7 в судовому засіданні 20 серпня 2012 року. Не зазначення прізвища одного з захисників у вступній частині вироку не є тим істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне зміну або скасування вироку.

Матеріали справи свідчать, що суди першої і апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи, серед яких і аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. За результатами перевірки усіх доводів під час розгляду кримінальної справи в апеляційному порядку, суд не знайшов підстав для задоволення, в тому числі апеляцій захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_14 в інтересах засудженого ОСОБА_1, зазначивши в ухвалі докладні мотиви прийнятого ним рішення.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, є переконливою і сумнівів не викликає.

Істотних порушень процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України 1960 року п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) ,

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Станично - Луганського районного суду Луганської області від 23 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 листопада 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.