Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі колегії суддів:

Вільгушинського М. Й., Дембовського С.Г., Колесниченка В.М.,

при секретарі Гладкіх Л.М.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040340000081, за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_4 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року щодо

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, лютого місяця, 04 дня, уродженця м. Краснокамськ, Пермської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, який визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

у касаційних скаргах:

- прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, стверджує, що вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року щодо ОСОБА_4 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосування ст. 69 КК України, невідповідністю призначеного покарання із застосуванням цієї статті Кримінального кодексу України (2341-14) , тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості. Указує на необґрунтоване визнання судом як пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття засудженого та сприяння органам досудового слідства у розкритті вчиненого злочину. Також зазначає, що при визначенні міри покарання суд безпідставно врахував як пом'якшуючу покарання обставину - поведінку потерпілого. Посилається на те, що суд не взяв до уваги тієї обставини, що засуджений не відшкодував завдану шкоду потерпілому. Просить вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року щодо ОСОБА_4 скасувати та призначити новий апеляційний розгляд.

- засуджений ОСОБА_4 указує на невідповідність призначеного Апеляційним судом Дніпропетровської області покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості. Посилається на те, що апеляційний суд при призначенні йому покарання не повною мірою врахував наступні обставини: визнання ним своєї вини, щире каяття, наявність на його утриманні батьків пенсійного віку, задовільну характеристику за місцем проживання, а також те, що потерпілий ОСОБА_5 сам приїхав до нього додому та спровокував вчинення злочину.

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2013 року ОСОБА_4 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2 - 4 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 851 грн. та у рахунок відшкодування моральної шкоди - 3000 грн.

08 серпня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області за апеляціями прокурора та потерпілого ОСОБА_5 скасував указаний вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_4 покарання та вирішення цивільного позову про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого моральної шкоди, та постановив новий вирок, за яким ОСОБА_4 визнав винним та призначив за ч. 1 ст. 121 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Постановив стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який не підтримав касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_4 перевіривши доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Судами ухвалено визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 121 КК України, за таких обставин.

30 жовтня 2012 року близько 16 год. 30 хв. ОСОБА_4, знаходячись біля домоволодіння АДРЕСА_3, де тимчасово проживав, на ґрунті неприязних стосунків між ним та ОСОБА_5, кухонним ножем умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс один удар ножем в живіт ОСОБА_5 спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Прокурором та засудженим не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та правильність застосування кримінального закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій засудженого.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК України Апеляційний суд Дніпропетровської області врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до категорії тяжких злочинів, задовільну характеристику ОСОБА_4 за місцем проживання, пом'якшуючі покарання обставини, якими визнано: щире каяття ОСОБА_4 та його сприяння органам досудового розслідування у розкритті вчиненого кримінального правопорушення, а також віктимну поведінку потерпілого ОСОБА_5

При цьому суд дійшов правильного висновку про те, що виправлення ОСОБА_4 неможливе без відбування покарання, ураховуючи конкретні обставини вчиненого ним злочину, а також того, що ОСОБА_4, судимості якого погашені, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.

Призначене ОСОБА_4 апеляційним судом покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Доводи касаційних скарг прокурора та засудженого щодо невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості злочину та його особі як внаслідок суворості, так і м'якості є безпідставними.

Посилання засудженого на те, що на його утриманні знаходяться батьки пенсійного віку є безпідставними, оскільки не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Ті обставини, що ОСОБА_4 щиро розкаявся, сприяв органам досудового розслідування у розкритті вчиненого кримінального правопорушення, яке було вчинено внаслідок протиправної поведінки потерпілого ОСОБА_5 було правильно враховано судом при призначенні покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, проте не є такими, що свідчать про можливість виправлення ОСОБА_4 без відбування покарання.

З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року з мотивів невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості злочину та його особі як внаслідок суворості, так і м'якості.

Разом з тим у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України судові рішення в частині задоволення позову потерпілого про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення 5851 грн. із засудженого на користь потерпілого, підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 06.03.2013 року у день проведення підготовчого судового засідання потерпілий ОСОБА_5 заявив цивільний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 5851 грн. матеріальної шкоди та 30000 грн. моральної шкоди. В судовому засіданні потерпілий підтвердив свої позовні вимоги.

Судом першої інстанції було задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 у повному обсязі в сумі 5851 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, та частково - 3000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5, зокрема в частині вирішення цивільного позову та постановив стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

При цьому відповідно до довідки Нікопольської першої міської лікарні №1, виданої ОСОБА_5 31.10.2012 року для пред'явлення за місцем вимоги, потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні у зазначеній лікарні у зв'язку з отриманою травмою з 30.12.2013 року (а.п. 21 Т. 1). У зазначеній вище довідці не вказано, якою була тривалість лікування, які саме ліки призначались ОСОБА_5 та їх вартість.

Ці питання не з'ясував і суд при розгляді цивільного позову у зазначеній частині.

Разом з цим, як убачається із матеріалів кримінального провадження, на обґрунтування своїх витрат на ліки та медичні препарати потерпілий надав чеки аптечних закладів, які фактично судом не перевірялися на відповідність тим лікам, які були призначені ОСОБА_5 при лікуванні ушкоджень, отриманих в результаті вчиненого щодо нього злочину. Також судом не з'ясовано, з чим було пов'язано, як видно із долучених чеків, звернення потерпілого до аптечних пунктів протягом тільки одного дня більше 20 разів (а.п. 13- 9 Т.2).

На зазначені порушення місцевого суду, допущені при вирішення позову ОСОБА_5 у частині стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди не звернуто уваги Апеляційним судом Дніпропетровської області.

У зв'язку з наведеним, у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 5851 грн. на відшкодування заподіяної ОСОБА_5 матеріальної шкоди підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вироки Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2013 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2013 року щодо ОСОБА_4 в частині задоволення цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди і стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 5851 грн. скасувати, а провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

У решті вироки залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.