5-652км14 Про заволодіння коштами шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем та службове підроблення - 13.02.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 лютого 2014 року справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 06 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року.

Вироком Іваничівського районного суду Волинської області від 06 березня 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Маневицького районного суду Волинської області від 02.08.2011 року за ч. 2 ст. 307 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна,

за ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

за ч. 3 ст. 364 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади працівника правоохоронного органу пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та контрольно-ревізуючих обов'язків за спеціальним повноваженням строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна, що є його власністю;

за ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади працівника правоохоронного органу пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та контрольно-ревізуючих обов'язків за спеціальним повноваженням строком на 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_5 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади працівника правоохоронного органу пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та контрольно-ревізуючих обов'язків за спеціальним повноваженням строком на 3 (три) роки з конфіскацією майна, що є його власністю.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за даним вироком та вироком Маневицького районного суду від 02 серпня 2011 року, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права обіймати посади працівника правоохоронного органу пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та контрольно-ревізуючих обов'язків за спеціальним повноваженням строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна, що є його власністю.

Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_7 та стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілого 53464 гривень 10 копійок в рахунок відшкодування майнової шкоди та 1500 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відмовлено в задоволенні цивільного позову ОСОБА_8 Залишено без розгляду цивільні позови ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Вирішено питання речових доказів та судових витрат по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року вирок суду першої інстанції змінено.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_5 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Ухвалено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 2 ст. 190 КК України до позбавлення волі на строк 2 (два) роки, за ч. 3 ст. 364 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади працівника правоохоронного органу пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та контрольно-ревізуючих обов'язків за спеціальним повноваженням строком на 3 (три) роки, з конфіскацією майна, що є його власністю.

В решті вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що будучи службовою особою Горохівського відділення ДПІ та відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" - працівником правоохоронного органу, діючи умисно, всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, неодноразово використовуючи своє службове становище в період з червня 2006 року по березень 2007 року, шляхом обману та зловживання довірою, схиляв громадян та підприємців оформляти на своє ім'я кредити в банкових установах та передавати отримані кошти йому особисто або знайомим йому третім особам. При цьому для вчинення вказаних дій ОСОБА_5 вчиняв службове підроблення шляхом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей про доходи таких осіб. Внаслідок дій ОСОБА_5 громадянину ОСОБА_7 та державним інтересам було спричинено істотну шкоду, а ОСОБА_9 шкоду на суму 80500 гривень, ОСОБА_10 - на суму 29900 гривень.

Крім того, у вироку зазначено, що органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався за ч. 2 ст. 190 КК України в епізодах де потерпілим визнано ОСОБА_7, однак в зв'язку з тим, що ні досудовим слідством, ні в судовому засіданні не здобуто жодного доказу, що кошти ОСОБА_7 передавались ОСОБА_5, а диспозиція ст. 190 КК України не передбачає скоєння шахрайських дій в інтересах третіх осіб виключив із обвинувачення зазначені епізоди щодо потерпілого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК України.

Також у вироку зазначено, що не знайшло свого підтвердження обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні шахрайських дій відносно ОСОБА_8, в зв'язку з чим виключено із обвинувачення епізод з останнім, так як між ними тут наявні цивільно-правові відносини.

Судом та досудовим слідством не здобуто доказів про те, що довідки про доходи із ТзОВ "Агрокомплекс Галичини", пожежної частини та підприємця ОСОБА_11 підроблялись та фальсифікувались ОСОБА_5, а тому по даних епізодах суд дійшов висновку про безпідставність звинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України і виключив зазначені епізоди. Виключив суд також обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України в епізоді отримання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 кредитів у "Індексбанку" по 15000 гривень кожний.

Виключено із обвинувачення скоєння ОСОБА_5 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України в епізоді з ОСОБА_12

Виключено із обвинувачення скоєння ОСОБА_5 злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 КК України та ч. 2 ст. 190 КК України в епізоді отримання ОСОБА_9 кредиту в грудні 2006 року у Горохівському відділенні ВАТ КБ "ПриватБанк" на суму 15000 гривень.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення і справу направити на новий судовий розгляд з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого. Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України 1960 року, а ухвала апеляційного суду - ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки вони містять лише перелік доказів, без належної їх оцінки, є незрозумілими, недостатньо мотивованими та суперечливі за своїм змістом.

Не погоджується з кваліфікацією дій його підзахисного за ч. 3 ст. 364 КК України, оскільки інкриміновані дії жодним чином не стосувались його службових повноважень, шкоди не заподіяно, так як більшість кредитних договорів погашені, а в деяких епізодах взагалі не доведено факт отримання ОСОБА_5 грошових коштів, відсутні будь-які докази того, що засуджений діяв у інтересах третіх осіб.

Посилається не неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки в більшості інкримінованих йому епізодів відсутні елементи вказаного складу, а з судових рішень, крім того, не зрозуміло яким способом такі дії, на думку суду, вчинялися: шляхом зловживання довірою чи шляхом обману.

Наводить інші доводи щодо неповноти судового розгляду та оцінки судами доказів у справі. Вказує на те, що суди взагалі не оглянули та не дослідили речових доказів у справі.

Також зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року у мотивувальній частині ухвали навів висновки щодо вчинення злочинів, за які ОСОБА_5 вироком суду засуджено взагалі не було та залишив поза своєю увагою всі наведені у апеляції доводи.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_13 також просить скасувати судові рішення і справу направити на новий судовий розгляд та в обґрунтування своїх вимог наводить доводи, що за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги захисника.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що судові рішення необхідно скасувати і справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підставою для скасування вироку, ухвали чи постанови, є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Зазначених вимог закону судом першої інстанції при постановленні обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 190 КК України не виконано.

Частиною 2 статті 190 КК України кримінальна відповідальність передбачена за шахрайство, тобто за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

Визнаючи ОСОБА_5 винними за ч. 2 ст. 190 КК України суд у вироку, згідно диспозиції цього закону та наведених вище вимог, не навів чіткого та зрозумілого формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном чи придбанні права на майно потерпілого шляхом "обману" чи "зловживання довірою". Між тим, з наведених у вироку обставин та формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, видно, що суд не визначився з тим, у який саме спосіб було вчинено шахрайські дії та не деталізував в чому вони полягали. Отже, вирок у цій частині слід визнати неконкретним.

Також з вироку взагалі не зрозуміло чи визнав суд доведеним обвинувачення щодо кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 190 КК України - заподіяння значної шкоди, оскільки в ньому міститься лише загальне посилання на певні грошові суми.

Що стосується засудження ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, то вказаною статтею передбачена кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним інтересам, або інтересам юридичних осіб, вчинене працівником правоохоронного органу.

Словосполучення "всупереч інтересам служби" передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси.

У вироку суду при формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним зазначено, що ОСОБА_5 будучи працівником правоохоронного органу умисно, з корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб використав своє службове становище всупереч інтересам служби, що спричинило істотну шкоду потерпілим, а також державним інтересам у вигляді підриву престижу та авторитету органу державної влади, а саме Горохівського відділення ДПІ.

Між тим, судом не конкретизовано які дії ОСОБА_5 за інкримінованими йому епізодами вчинив всупереч інтересам служби, в чому полягав тут інтерес третіх осіб з посиланням на конкретні докази, якими б підтверджувалась його винуватість у вчиненні такого злочину.

Не обґрунтував суд у чому полягає заподіяна істотна шкода державним інтересам. Вказавши, що шкода державним інтересам полягає у підриві престижу й авторитету органу державної влади, суд не мотивував, у чому саме виражається такий підрив, які дії ОСОБА_5 вплинули на роботу правоохоронного органу чи на його престиж, хто із громадян і як постраждав.

Також, обґрунтованими є доводи касаційних скарг щодо порушення принципу безпосередності дослідження доказів у судовому засіданні. Вирок суду, згідно зі ст. 323 КПК України 1960 року повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, в їх сукупності, керуючись законом.

Обвинувальний вирок, відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України від 1960 року, не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведено, тобто безумовно підтверджено доказами, дослідженими в судовому засіданні, а сумніви, які виникли під час провадження досудового чи судового слідства, вирішені та спростовані. Забезпечення доведеності вини, виходячи з вимог п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є одним з основних конституційних принципів судочинства.

Зазначених вимог при розгляді справи судом в повній мірі дотримано також не було.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що всупереч вимогам ст. ст. 22, 323 КПК України 1960 року, вирок суду не ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності і всіх, передбачених законом заходів для такого дослідження, судом не вжито.

Наведені порушення залишились поза увагою апеляційного суду, який належним чином не перевірив всіх обставин справи та доводів, зазначених у апеляціях засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 та передчасно залишив їх без задоволення.

Більше того, апеляційний суд, в порушення вимог ч. 1 ст. 377 КПК України 1960 року при викладенні змісту вироку, навів у ухвалі епізоди обвинувачення ОСОБА_5, які відсутні у вироку.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів вважає, що при розгляді даної кримінальної справи, судами першої та апеляційної інстанцій були допущені такі порушення кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на правильність прийнятих ними судових рішень по справі, у зв'язку з чим вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Під час нового розгляду, суду необхідно у відповідності до чинного законодавства повно, об'єктивно та всебічно розглянути справу, з урахуванням зазначеного у даній ухвалі, а також перевірити всі інші наведені у касаційних скаргах доводи і постановити законне та обґрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

Керуючись ст. ст. 394 - 398 КПК України 1960 року та п. п. 11, 15 Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів,

касаційні скарги захисника та засудженого задовольнити.

Вирок Іваничівського районного суду Волинської області від 06 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 червня 2013 року щодо ОСОБА_5 скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.