Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кравченка С.І.,

суддів: Лагнюка М.М., Літвінова Є.В.,

за участю прокурора Лисого С.Л.,

при секретарі Зінорук В.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 19 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2013 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 19 лютого 2013 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ст.ст. 15 ч.2, ст. 185, ч.5 ст. 185 КК України на 4 роки 9 місяців позбавлення волі, звільненого 3 серпня 2011 року за відбуттям строку покарання.

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі;

Вирішено питання щодо речових доказів на підставі ст. 100 КПК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнані винними у тому, що 25 грудня 2012 року близько 17 години за попередньою змовою про вчинення крадіжки прийшли до будинку АДРЕСА_1, за допомогою заздалегідь приготованого інструменту проникли до квартири НОМЕР_1 звідки таємно вкрали грошові кошти та майно належне ОСОБА_4 загальною вартістю 14 333,85 грн..

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування постановлених по справі судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного внаслідок м'якості. Вказує на те, що мотивувальна та резолютивна частини вироку містять суттєві суперечності, оскільки суд визнавши встановленим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинили злочин маючи попередньо домовленість між собою про його вчинення, при кваліфікації їх дій не вказав на наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів зазначені недоліки також не усунула, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 вказуючи на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним злочину його особі, просить пом'якшити призначене йому покарання шляхом застосування до нього положень ст. 69 КК України. Зазначає, що судом при призначенні покарання не було враховано стан його здоров'я, щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому.

На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення від засудженого ОСОБА_3.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити, а також заперечував проти касаційної скарги засудженого ОСОБА_3, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню, а касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального, статті (частини статті) закону України про кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою.

Як убачається з обвинувального акту щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вони обвинувачувалися у вчиненні таємного викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою групою осіб поєднане із проникненням у житло. Їх дії були кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України.

Разом із тим суд першої інстанції визнавши доведеним, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинили злочин маючи попередню домовленість між собою, при кваліфікації їх дій не вказав на наявність такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та кваліфікував дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло. При цьому жодного обґрунтування свого рішення не навів.

Таким чином судом було допущене неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставами для скасування судового рішення.

Під час розгляду справи в апеляційному суді, колегія суддів вказані порушення не усунула, а викладений в ухвалі висновок про те, що вирок районного суду відповідає вимогам закону є неправильним.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів ОСОБА_3 з приводу неправильного призначення покарання то вони є безпідставними, оскільки покарання ОСОБА_3 призначене з дотриманням вимог ст. 65 КПК України, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 434- 439 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Краматорського міського суду Донецької області від 19 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 червня 2013 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.