Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів:

головуючого Фурика Ю.П., суддів: при секретарі Британчука В.В., Григорєвої І.В., Асанової Є.С., за участю прокурора Дехтярук О.К., розглянувши касаційні скарги засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та захисника засудженого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на вирок Апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2016 року у кримінальному провадженні № 12014210010003125 щодо

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Шимківців Збаразького району Тернопільськоїобласті, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця та жителя АДРЕСА_2, такого, що не має судимості,

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та жителя АДРЕСА_3, такого, що не має судимості,

засуджених за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК,

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2015 року ОСОБА_8, ОСОБА_6 і ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК кожного до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК кожного із засуджених звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_11 2510 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цим же вироком засуджено неповнолітнього ОСОБА_12, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржено.

Апеляційний суд, скасувавши вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10, а також в частині призначення покарання ОСОБА_8, ОСОБА_6, 10 березня 2016 року постановив свій. Цим вироком призначено за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_8 та ОСОБА_6 із застосуванням ст. 69 КК - на строк 2 роки 6 місяців кожному; ОСОБА_7 - на строк 4 роки.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10 визнано винуватими у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Так, 24 грудня 2014 року приблизно о 22.30 год. біля зупинки громадського транспорту на пр. С. Бандери у м. Тернополі ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_10, спричинивши ОСОБА_11 легких тілесних ушкоджень, заволоділи майном потерпілого на загальну суму 7775 грн.

25 грудня 2014 року приблизно о 22.30 год. біля церкви на вул. Над Ставом, 16 у м. Тернополі ОСОБА_10 спільно з неповнолітнім ОСОБА_12, спричинивши ОСОБА_13 легких тілесних ушкоджень, заволоділи майном потерпілого на загальну суму 675 грн.

У аналогічних за змістом та доводами касаційних скаргах засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 порушують питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК. Вважають, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував усіх пом'якшуючих покарання обставин, які давали підстави для звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Захисник ОСОБА_9 у касаційній скарзі просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначення покарання ОСОБА_8 звільнивши засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Вважає, що апеляційним судом було недостатньо враховано обставини, що пом'якшують покарання, зокрема щире каяття добровільне відшкодування заподіяної шкоди, а також позитивні данні, що характеризують особу засудженого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Доведеність винуватості ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих їм злочинів та кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 186 КК у касаційних скаргах не оспорюється.

Що стосується доводів касаційних скарг про порушення щодо ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а ч. 2 ст. 50 КК передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як убачається з вироку, апеляційний суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким, спосіб його вчинення, наслідки у виді матеріальної та моральної шкоди, позицію потерпілого ОСОБА_11, який оскаржив вирок місцевого суду саме через необґрунтоване звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, а тому дійшов мотивованого висновку про відсутність підстав для застосування до винних положень ст. 75 КК, з чим погоджується і колегія суддів.

Вирішуючи питання про відповідність виду та розміру призначеного судом першої інстанції покарання, апеляційний суд правильно урахував ті дані, на які є посилання в касаційних скаргах, зокрема визнав пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття засуджених та часткове добровільне відшкодування завданого збитку позитивні характеристики, відсутність судимості.

Водночас, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження ролі кожного із співучасників, кількості епізодів злочинної діяльності, апеляційний суд у відповідності до ч. 2 ст. 66 КК відніс до пом'якшуючих обставин молодий вік ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та вчинення злочину вперше і дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення цим засудженим більш м'якого покарання, ніж передбачено законом із застосуванням ст. 69 КК.

З огляду на те, що ОСОБА_7 окрім пограбування ОСОБА_11 наступного дня вчинив аналогічний злочин апеляційний суд не встановив підстав, для пом'якшення призначеного йому судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК.

Таким чином, апеляційний суд дотримався приписів статей 50, 65 КК. Покарання, призначене ОСОБА_8, ОСОБА_6, у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, а ОСОБА_10 - на строк 4 роки, відповідає своїй меті, є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Отже, підстав для скасування або зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10 за доводами касаційних скарг засуджених та захисника колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку при розгляді справи в суді касаційної інстанції, не встановлено.

Керуючись статтями 376, 433 - 436 КПК, п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , суд

Вирок Апеляційного суду Тернопільської області від 10 березня 2016 року щодо ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених та захисника - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.