Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В., Леона О.І.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року в кримінальному провадженні № 12013040440000343 щодо нього,

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4, не оспорюючи правильності кваліфікації його дій зазначає, що суд недостатньо врахував особу винного й обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а також інші обставин, які мають значення для призначення покарання, а тому безпідставність призначення йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Просить судові рішення змінити й не призначати додаткового покарання.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Бухни Погребищенського району Вінницької області, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_1),

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, що стосується стягнення морального збитку, змінено та постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті вирок залишено без змін.

За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 8 квітня 2011 року приблизно о 14.00 год., керуючи технічно справним автомобілем "МАН 19364" (реєстр. номер НОМЕР_1) з причепом "ВАРЕЛ 521450" (реєстр. номер НОМЕР_2), рухаючись по автодорозі "Під'їзд до міста Дніпропетровська", проявив неуважність до дорожньої обстановки, в момент виникнення небезпеки для руху, яку він об'єктивно міг виявити, не вжив заходів до негайного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, та вчинив наїзд на автомобіль "ВАЗ-2107" (реєстр. номер НОМЕР_3) під керуванням ОСОБА_5 Своїми діями засуджений порушив пункти 1.3, 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , в результаті чого ОСОБА_5 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Заслухавши суддюдоповідача, перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до вимог п.2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюється.

Основне покарання засудженому ОСОБА_4 обрано відповідно до вимог ст. 65 КК України і правильність його призначення також не оспорюється засудженим.

Доводи ОСОБА_4 про необґрунтованість призначення йому додаткового покарання є безпідставними. Беручи до уваги, що санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то, враховуючи обставини та наслідки (спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень) вчиненого кримінального правопорушення, суд прийняв правильне рішення про призначення засудженому зазначеного додаткового покарання.

Що стосується можливості влаштування ОСОБА_4 водієм ТОВ "Прогресавто" за умови наявності в нього права керувати транспортними засобами, то ця обставина не є достатньою для не призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення такого права.

Призначене ОСОБА_4 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Отже, суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України.

Крім того, аналогічні за змістом доводи засудженого були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, їх всебічно розглянув і відмовив у їх задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Даних, які б свідчили, що у справі щодо ОСОБА_4 неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, не встановлено.

З огляду на викладене обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження не має.

Оскільки з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, у відкритті касаційного провадження належить відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2013 року та ухвалу Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.