Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Крещенка А.М., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

розглянула 11 лютого 2014 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 5 березня 2013 року.

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судиму, громадянку України,

за ч. 4 ст. 191 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права обіймати матеріально-відповідальні посади.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням протягом дворічного іспитового строку з покладенням обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Згідно вироку, ОСОБА_1, виконуючи обов'язки касира-операціоніста Луцького відділення № 1 ПАТ "Український інноваційний банк", розташованого на вул. Карпенка-Карого, 1 в м. Луцьку, та будучи матеріально-відповідальною особою, 02.09.2012 привласнила 163 000 грн.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування зазначених рішень з направленням справи на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який, підтримавши скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів визнає її такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженої у вчиненні вищезазначеного злочину та правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються, доводи ж прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої внаслідок м'якості, є необґрунтованими.

Так, призначаючи покарання, суд дотримався загальних принципів, передбачених ст. 65 КК України, та положень ст. 75 КК України, оскільки врахував тяжкість вчиненого злочину та особу засудженої, яка вчинила злочин через потребу повернення заборгованості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, почала відшкодовувати завдану шкоду - у два прийоми вже повернула 10 000 гривень та планує повністю погасити заборгованість, з'явилась із зізнанням та щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину.

Врахував суд й думку цивільного позивача, який не наполягав на суворій мірі покарання.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання з випробуванням.

В ухвалі апеляційного суду, у відповідності до вимог ст. 377 КПК України 1960 року, зазначені підстави з яких доводи прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України та м'якість призначеного покарання визнані необґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, при розгляді даної справи не було допущено.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та статтями 394- 396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 5 березня 2013 щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - без задоволення.